Іван. Найстарша дитина Гулько Тимофія і Мотрони. Можна припустити, що він знайшовся 1919 року. Його молоде життя обірвалося на полі бою під Яссами, в Румунії. Можливо, ліг у землю в 1943 році.

Домна (1921 - 2003). Найстарша дочка. На долю жінки випало багато випробувань, починаючи з дитинства. У голодні 1933/34 роки Мотря, щоб врятувати дітей від смерті, з якимось хатнім скарбом добиралася до міста. Продавала той скарб, а за отримані кошти купували продукти. Повернення матусі прямо залежало від відстані, на яку віддалилася від рідної хати. За відсутності матері догляд за малечою лягав на 12-річну Домну. Тоді у сім'ї підростали: 8-річний Пилип, 6-річний Федя, 4-річний Гриша, 2-річний Митя. Повну відповідальність за хлопчачу банду несла Домася. А ще дівчинка щодня топила піч, варила казан борщу і горщик каші.
Якщо влітку хлопчики гуляли у дворі, на городі та долині, то в негоду і пекучий мороз товклися в одній кімнаті й вимагали їжі. Тоді життя Домни перетворювалося на пекло. Через недоїдання, безсилля перед страшною реальністю, яку вони не могли змінити, діти ставали вкрай агресивними. Своє невдоволення і гнів виливали один на одному. Знімали у хаті гармидер, бились, менші плакали. Навести лад в хаті було під силу лише старшому братові та батькові. Останнього бешкетники боялись. Але він щодня у колгоспі на роботі.
А коли ні слово, ні просьба на братів не діяли, Домця лупцювала їх і розтягувала в різні кутки. І так повторювалось щоразу, коли в хаті відсутній батько.
Безпросвітні зимові дні вплинули на психічний розвиток Домни. Подорослішавши, з нею траплялися прикрі випадки. Бувало, після гучного застілля чоловіки починали між собою щось гучно виясняти. Чоловіча сварка на Домну діяла, на кшталт заклику негайно втрутитись. Як у голодні роки, коли вона розтягувала братів по різних кутках хати, так і в зрілому віці, напідпитку, вона з кулаками і лайкою кидалась на чоловіків.
Попри все подружнє життя Домни склалося щасливо. Її покохав розумний, веселий, вродливий Ларик Шлапак.

На жаль, Ларик був хворобливим і не довговічним.
Шлапаки спершу планувало осісти в Одесі. Влаштувалися в санаторій, де Ларик працював поваром. Уважна Домна помітила, що молоді жінки в'ються навколо її чоловіка. Ці жінки і вродливі, і дотепні. Вони по-модному танцюють і ведуть в компанії невимушену розмову. Таких чеснот довгоносій Домні бракувало. Своїм приземленим практичним розумом вона дійшла: Ларик її розлюбить.
Тож молодиця затягла своєї: хочу додому, хочу в село.
Шлапаки повернулося в Криве Озеро. На ділянці, що поряд із обійстям Ігнатія Шлапака, Ларик звів добротний будинок. Сім'я поповнилася трьома донечками. Їхні імена: Галина (1943 - 2020), Зінаїда (1953 - 2003), Таїсія (1958 -2016).
Розкішне родовідне Древо викохала Галина зі своїм чоловіком Анатолієм Гнидюком. Їхні сини Сергій та Олександр вдало одружилися. У Олександра з Вірою, які мешкають в Тирасполі, дві дочки. Обидві мешкають у Москві. У старшої син і дочка. У молодшої дві донечки.
Сергій з Тетяною народили сина Олександра і дочку Ірину. Обоє мешкають в Одесі, одружені. Олександр тішиться маленьким сином. Ірина так само.

Федір (1927 - 1999). Від батька він отримав красиві турецькі очі, а від матері - дорідну фігуру, дружелюбність і гостинність.

і

Його, як члена комуністичної партії, призначили начальником кінофікації Кривоозерського району. Посада досить відповідальна. Адже в кожному, навіть найменшому селі, крутили кінофільми. У переповнених залах не вистачала стільців для глядачів. А під час демонстрації індійського кіно, люди сиділи в проходах на принесених з дому стільцях.
Із вдячністю згадую дядька Федю і його дружину Марусю. Вони жили неподалік автовокзалу. Коли я звідкись приїжджала, то заходила до них. Тітка знала чудовий рецепт печива. Вона при мені його починала виробляти - і через 20 хвилин ми з нею вже смакували свіжоспеченою здобою з холодним компотом. Ця чудова пара на моєму весіллі була в чині посаджених батьків.
Досі зберігаю словник власних імен, з дарчим підписом дядини. Словник вона принесла в пологовий будинок, щоб я вибрала для синочка ім'я.
Подружжя виростило двох синів, Володимира і Геннадія. Дочка Володимира в Італії. Дві дочки Геннадія мешкають у Кривому Озері. Вони мають дітей. Живуть зі своїми родинами.

Григорій (1929 - 1996). Він найбільше серед дітей скидався на батька. Чорнявий, високий, з блискучими чорними очима та червоними відкопиленими губами. Передалась Григорію і батькова хіть. Окрім дружини Олени мав коханку. Не гребував і випадковими любками. Від своєї мами Гриць отримав хитрість, підприємливість, привітність.
Працював у колгоспній кузні. На землі ніколи не порався,
Лише він серед дідових дітей входив у запої. Навіть відчував, коли пагубний змій його скрутить. Тоді швидко робив заготовки - пляшки з самогонкою та вином. А потім на місяць пропадав. Гриць просив Реймана, голову колгоспу, щоб той допоміг йому з лікуванням. Але перебування в лікарні не допомогло - він знову запив.
Йому подобалась торгівля і цивільні авто. Завдячуючи своїй дружині, що працювала зоотехніком і перебувала в черзі на придбання автомобіля, Гриць купив горбатого Запорожця. Він уважно дослідив і вивчив цю машину. В Одесі на стихійному ринку купував для неї запчастини і сам її ремонтував.
Треба сказати, що в те авто, коли Гриць їздив до Одеси, щоразу набивалось четверо пасажирів. Вони ж і поверталися з Грицем назад, додому. Але ніколи мій дядько з пасажирів грошей за проїзд не брав. Дехто казав: «Не на собі Гриць мене віз, а машина. Цугикав би до Одеси сам, а так мав з ким поговорити». Отакий кривоозерський менталітет.
У Кривому з'являлося все більше автомобілів. Усі вони потребували огляду спеціаліста, ремонту. Гриця знали всі власники залізних коней. У нього купляли деталі, або просили, щоб відремонтував їхнє авто. Гриця по праву можна назвати кривоозерським самородком.
Коли він брався за нову справу, то завжди бачив перспективу. Приміром, коли ставив хату, літню кухню чи огорожу. На жаль, такого таланту моєму батькові не вистачало.
Напевне, в когось із подружжя, Гриця чи Олени, був від'ємний резус, бо вони втратили кількох немовлят. В доросле життя увійшли Анатолій, Неоніла, Наталія, Михайло. У Анатолія троє синів і дві дочки. Дочки, що народилися від першого шлюбу, жили в Тирасполі. А сини живуть в Кривому, вони одружені, виховують синів. Дмито і Сергій під час російсько-української війни воювали.
У Нелі, яка мешкає у Києві, син і дочка, Ірина та Ігор. Неля щаслива бабуся, має п'ятеро онуків.

Дмитро (1931 - 1996). Перше моє враження про дядька Дмитра, як про казкового героя. Я була маленькою дитиною, коли до моїх батьків завітав принц у військовій формі з чарівною усмішкою. Високий, тонкий у стані, чорнявий. А коли почав доставати із зеленого мішка цукерки, то повністю мене підкорив. Треба сказати, що у 50-60-х роках цукерки діти майже не вживали. Щоправда, два рази на рік, на Різдво і поминальну неділю, що після Паски, їли смаколики від пуза. Ось чому дядькова щедрість мене вразила й запам'яталася на все життя. Тим часом Дмитро щедрою рукою роздавав гостинці. Мені, моїм батькам і моїм маленьким друзям. Ну як такого не любити?!
Не забути мені й весілля вродливого принца. Я по-дитячому раділа, що одружився він з вродливою чорнявою Валентиною. Подружжя ставило будинок і вся рідня допомагала.
Дмитро часто провідував своїх батьків. Жалівся на нескінченні клопоти, пов'язані з господарством. Зате при згадці про свою малечу, Тетянку з Олегом, зморшки на його засмаглому до чорноти обличчі розгладжувалися. Жоден із моїх дядьків так тепло і ніжно не розказував про своїх дітей, як Митя.
А ще він любив тварин. Тому й працював у колгоспі біля корів і коней.
З роками мій ніжний принц перетворився на брутального чоловіка. Такому ганебному перетворенню сприяв виноградник, що розрісся у його тещі Онисі. З винограду чавили сік на вино. Пригадую, Онися приходила до свахи і голосно сварилася. При цьому перераховувала зятеві витівки. Баба Мотря слушно зауважила: «Коли Митя брав твою Валю, то не пив. Це коло вас він таким став».
Тетяна жила зі своєю родиною в Первомайську. Коли овдовіла, то спершу переїхала жити в Криве і доглядала хвору матір. Потім поселилася до Черкас, де осів її син. У Тетяни два сини й онука.
Олег живе на батьківщині. Має дочку і сина.

Микола (1938 - 1966). Чорнобривий красень. Його служба у збройних силах СРСР проходила на Чорноморському флоті.

Після військової служби мешкав у Одесі. Микола мав талант подобатися дівчатам і молодицям, легко їх закохував у себе. До слова, моя мама про Миколу була не високої думки. Хоча я помітила: матусю, з її округлими жіночими формами, не обходив увагою хитрий Дениця. Запам'яталося таке. Однієї неділі мама взяла мене з собою, щоб «подивитися» на весілля. Тоді Гафія Гулько віддавала дочку Катерину. Музики з с. Сирове грали запальні танцювальні мелодії. Враз до мами підлетів Микола. Він сміливою рукою увів її в коло танцюристів. Всі з захопленням дивилися на цю пару. Я пишалася матінкою. На її ніжках у модерних черевичках розвівалася блакитна, всипана дрібними ромашками, шовкова сукня. А Микола, гнучкий юнак, виробляв такі па, яких у Кривому ніхто не бачив.
Микола одружився з дочкою одеситки, в якої орендував житло. Весілля відбувалося в хаті та на подвір'ї діда Тимофія. О, такої красивої нареченої я ще не бачила. На ній все було прекрасне: і сукня, і білі, розшиті срібним намистом черевички, і золоте волосся, зібране в химерній зачісці.
Проте красень і колишній моряк не ощасливив свою дружину. Миколина теща, коли приїжджала в Криве до сватів, то жалілася на нього. Казала: роботи уникає, зате любить застілля. Не порозумнішав Микола й після народження синочка, якому дали батькове ім'я.
Останній Миколин день проходив на моїх очах. У діда того дня зібралися й інші сини. Під вечір вони кинули в багажник автомобіля роболовну сітку. А коли стемніло, то поїхали у степ, до ставка. Там незаконним чином ловили рибу. До речі, мій батько в риболовлі участі не брав.
Наступний день для мене почався раніше, ніж завше. Я проснулась від чоловічих криків та жіночого лементу. У дворі діда та повз нашу хату бігали стурбовані родичі. Від мами я узнала страшну новину: вночі Микола заплутався у сітці, яку закинули в ставок, і потонув. Я не йняла віри таким поясненням. Хіба міг у калюжі потонути матрос, що плавав у морях і океанах п'ять років? Але факт - річ неспростовна.
Не забути мені прощання з Миколою, наймолодшим батьковим братом. До холодного тіла припадала Ніна, до неї тулився маленький заплаканий син.
Ніна знайшла своє щастя, побравшись з Іллею, лікарем. Подружжя, не маючи спільних дітей, в любові виховувало Миколку. Якось влітку несподівано до баби Мотрі приїхав Ілля. З ним Миколка, жвавий чорнявий підліток. Як несподівано обидва приїхали в Криве, так несподівано і поїхали. А причиною швидкого від'їзду стала така прикрість. Миколку знайшли на городі зі сплутаною свідомістю. Біля нього лежали зелені головки маку. Ілля, вкрай засмучений, зізнався: в Криве приїхав з малим, бо той зійшовся з наркоманами. Сподівався, що хлопець забуде погані звички.
Подружжя боролося за життя дитини. На жаль, зусилля не увінчалися бажаним результатом. Від передозування наркотиків Микола помер у юному віці.

Михайло (1941 - 2000). 1 травня, напередодні війни, у моєї бабусі знайшлася двійня. Бабуся цих останніх дітей, Мішу і Маню, найсильніше любила. Вони її також.
Михайло щирий, співчутливий. Завжди допомагав рідним, коли вони того потребували. Був успішним підприємцем. А ще мобільним - не приростав до місця проживання.
Останнє місце, де він осів і знайшов вічний спокій, - це Тирасполь, столиця досі не визнаної республіки.

Упродовж життя його мучили хвороби. Я провідувала дядька в Одеській лікарні. Він щиро радів мені. Тоді стояла тепла пора. Ми сиділи на лавці під деревом і сердечно спілкувались. А коли прощалися, то дядько давав мені гроші. Першого разу я розгубилась, не брала їх. Але дядько якимось чином мене переконав. Казав, він знає, як то молодим сутужно жити в місті, та ще й орендувати житло.
Похований мій дядько у Тирасполі. Сестра Галина, яка любила дядька, привезла з його могили відерце землі. Цю землю Галина висипала біля могили дядька Миколи. Його брати встановили на цьому горбочку хрест. Поминального дня родичі ставлять тут панахиди.
Дядькові діти - Світлана і Сергій, зі своїми сім'ями живуть у Німеччині. У Світлани дві дочки, у Сергія - син.

Марія (1941 - 2021). Збереглася родинна фотографія, яку надіслала Мотря своєму чоловікові на фронт. У центрі вона, баба Мотря. На її колінах дитинча, Марійка. Поруч сидить Домна з маленькою Галинкою. За жінками стоять хлопчики, бабині сини.
Майже ровесниці, дівчата поїхали до Мигієва, де вивчали бджільництво. По приїзді з Мигієва, дівували. Подумки бачу їх у світлих шовкових сукнях. Обидві з косою, в яку вплетені кісники - капронові банти. У неділю дівчата гуляли вулицею, а ввечері йшли до клубу, на танці.

Бджолярами вони не стали. Галина працювала у сільській крамниці, а Марія в колгоспі, в польовій ланці. Вона вийшла заміж за Дмитра Отінка, парубка із с. Сирове. Родичі допомогли подружжю збудувати будинок. Він стоїть на батьківському обійсті Дмитра.

Так сталося, що Дмитро Отінко став моїм кумом. Якщо куму я сама вибрала - двоюрідну сестру Галину Гнидюк, то кума вибрала моя мама. У неї тоді склались напружені стосунки із свекрухою. Щоб пом'якшити серце суворої жінки, матуся зупинила вибір на її улюбленому зяті. Звичайно, для такої нагоди можна було б підібрати воцерковленого чоловіка. Але головний важіль у цьому дійстві - це піднесення дитини до Хреста. Небесні двері відчиняються перед хрещеним чоловіком.

Марія народила дочку Ольгу і двох синів, Ігоря і Сергія. Оля після закінчення середньої школи осіла в Тирасполі. Там знайшла свою долю, люблячого турботливого чоловіка.
Марія була не тільки слухняною дочкою. Вона переймала від матері мудрість, неспішність у справах, дружелюбність. Перейняла й материну манеру ведення розмови, з довгим вступом, докладним описом подій і мудрим висновком.
Пригадую прикрі розмови, що точилися в бабиній хаті на предмет третьої Маріїної вагітності. Мані було вже за сорок. Вік для породіллі критичний. Родичі казали: «Нащо їй ця дитина. Уже має двох. І досить». І слава Богу, що моя тітка до тих розмов не дослухалась. Бо саме Сергійко став для неї опорою в старості, коли залишилася в хаті сама.
Моя баба наймолодшій дочці передала у спадок своє обійстя і домашній скарб. Отінки продали свою хату, яку звели у с. Сирове, і перебралися до Кривого Озера.
2018 - 2019 року Марія доглядала хвору дочку в Тирасполі. Там з нею й попрощалася. Через карантин Марія довго перебувала в Тирасполі, в будинку зятя. Коли влітку Сергій привіз маму додому, то ми своєї тітки не взнали. Від горя вона змаліла й почорніла. Марія замовила в їдальні при церкві щедрий обід з приводу річниці смерті дочки.
Останній відрізок життя Марія тяжко хворіла. Вона упокоїлась у грудні 2021 року.
Отінки - Ігор і Сергій, зі своїми родинами проживають і працюють в Одесі. Ігорева дочка Оленка змалку займалася акробатикою. Спортивні танці стали для неї спеціальністю. Професійні секрети Олена передає своїм ученицям.
Олина дочка Наталка мешкає в Тирасполі. Виховує сина Марика. А Олин син разом з дружиною і сином перебрався до Москви.