Головна
:: Всі публікації
:: Статті
:: Казка Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» в оформленні та з ілюстраціями Анатолія Базилевича
Казка Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» в оформленні та з ілюстраціями Анатолія Базилевича
Казка Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон»
в оформленні та з ілюстраціями Анатолія Базилевича
Акцентується увага на недосліджених питаннях, пов’язаних із казкою Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон», а саме: науково описано третє видання; здійснено порівняльний аналіз видань різних років з боку поліграфії та художнього оформлення; досліджено вікові, родинні, творчі та інші фактори життя Василя Симоненка й Анатолія Базилевича під час роботи над казкою, що знайшли продовження у змісті й ілюстраціях твору.
У січні – лютому 2015 року в Музеї книги і друкарства України експонувалася виставка «Україно!...Ти моя розпука вікова…», присвячена 80-річчю від дня народження Василя Симоненка.
У центрі уваги відвідувачів, безперечно, перебували рукописи великого поета і його прижиттєві книжки. Серед останніх – перше видання казки «Цар Плаксій та Лоскотон».
Про цю книжку Симоненка дізнаємося зі списку, який автор додав до заяви про вступ до Спілки письменників України. Окремим рядком виділено: «Цар Плаксій та Лоскотон». Казка. Дитвидав, Київ, 1963, с. 18» [6].
У колекції Музею книги і друкарства України зберігається видання, що побачило світ пізніше, в 1982 році, а з врахуванням вихідних даних – у другій половині цього року. Це третє видання казки Симоненка. На перший погляд, воно ідентичне з першим, але має і суттєві відмінності, на які ми і зосередимо свою увагу.
Шифр музейного примірника РІІІ-5235. Це брошура, в якій 8 аркушів, або 16 сторінок. Її розміри 19,8 Х 26 см. Обкладинка м’яка, в накид. Використаний матеріал: папір і дротяні скоби. Наклад 200 000 примірників, ціна одного примірника 15 копійок. Папір офсетний № 1. Гарнітура «балтика». Друк офсетний, чіткий. Шрифт основного тексту 14 пунктів. Літери округлі, виносні елементи красиві й чіткі.
Місце видання – Київ, видавництво «Веселка». Редактор О.О. Ющенко; художній редактор В.А. Кавун; технічний редактор Т.В. Осталецька; коректор А.К. Скрипченко [6]. Тираж надруковано на головному підприємстві РВО «Поліграфкнига», що в Києві на вулиці Довженка, 3.
Казка Симоненка рекомендована для дітей дошкільного віку. Для такої категорії читачів важать всі складові книжки: текст, шрифт, художнє оформлення, ілюстрації. Далебі книжка повинна захопити дитину, викликати бажання прочитати її до кінця або дослухати.
Книга, яку досліджуємо, з ілюстраціями та в художньому оформленні українського художника Анатолія Базилевича. У ній дев’ять сторінкових ілюстрації. Шість ілюстрацій супроводжують художній текст, а три розміщені на обкладинці. Всі ілюстрації сюжетні, кольорові, хоча мають відмінності щодо способу відтворення на сторінці. Через це сторінкові ілюстрації ділимо на три типи. До першого віднесемо такі, що надруковані на білому аркуші паперу; вони розміщені на 5, 7 і 15 сторінках. Інші п’ять ілюстрацій мають власне кольорове тло. Цікаво, що окремі деталі малюнка, наприклад черевик, корона, кленовий листочок чи штик гвинтівки, виходять за межі кольорового тла. Завдяки такому художньому прийому зображення динамічне, набуває руху. Ці ілюстрації на таких позиціях: верхня сторонка обкладинки та її зворот, 9, 11 і 13 сторінки. Найпереконливіша ілюстрація, що на обкладинці. Вона зеленого кольору. Образ Плаксія викликає відразу, а Лоскотон гідний поваги й такий, що впевнений у своїй перемозі. Отже, дитина, розглядаючи обкладинку, відчуватиме себе захищеною й віритиме, що добро перемагає зло. Остання сторінкова ілюстрація, що на звороті нижньої сторонки обкладинки, комбінована. Нижній бік цієї репродукції має золотисте тло, а верхній без такого. Фігури людей органічно вписані в білий аркуш.
Окрім посторінкових бачимо чотири ілюстрації меншого розміру. Перша розміщена на середині титульного аркуша. Вона пейзажна, взята в орнаментальну рамку. Прикметна ознака цієї ілюстрації: згини рамки надають малюнкові подібності до восьмикутної, або Різдвяної, зорі. Друга ілюстрація на звороті титульного аркуша і представляє собою квіт, що зображений у дусі українського орнаменту. Таке саме зображення, але дещо доповнене і через це більшого розміру, повторюється на звороті нижньої сторонки обкладинки. На 16 сторінці, де подано вихідні дані книжки, ілюстрація у вигляді розетки. Подібна розетка присутня на ілюстрації, що на нижній сторонці обкладинки. Там вона виконує роль елемента малюнка.
На 3 сторінці під верхніми берегами вміщено заставку, що має вигляд орнаментальної стрічки. Елементи заставки є збільшеним варіантом рамки, що на титульній сторінці. Їх надруковано двома кольорами – чорним і червоним. Лінії орнаменту неправильні, що загалом характерно для робіт народних майстрів.
До речі, з грифом «Дитвидав УРСР» книги почали виходити з 1956 року. 1963 року (рік виходу першого видання казки) це було найпотужніше підприємство в Україні з випуску книг для дітей, що працювало в Києві на вулиці Кірова, в 63 будинку. 1964 року видавництво набуло назви «Веселка», з яким чинне й сьогодні. Але до 31 грудня 1981 року видавництво кочувало, не маючи власного приміщення. Атож друге видання казки Симоненка, що вийшло у світ 1967 року, народилося у стінах «Веселки». Віднині адреса видавництва: Київ, вулиця Мельникова, будинок 63.
Користуючись нагодою, ми порівняли третє видання казки Симоненка з першим. Розміри книжок, які порівнюємо, однакові. Але книга першого видання товстіша. У її зошиті 10 аркушів, тоді як зошит третього має 8 аркушів. Обидва видання скріплені металевими скобами. Папір першого видання глянцевий і товщий. Ця книжка без титульного аркуша. Назву книжки подано на обкладинці та наступному аркуші, а саме під верхніми берегами, над орнаментальною стрічкою. На звороті нижньої обкладинки вид природи, обмежений орнаментальною стрічкою. Зауважимо, що ця ілюстрація значно більша, за ту, що на титульній сторінці третього видання. Під ілюстрацією інформація: «Художник А. Базилевич». Посторінкову пагінацію зображено всередині трикутного художнього елементу. Вінчає кожну сторінку вузька стрічка з орнаментом чорного кольору. Шрифт основного тексту 16 пунктів.
Порівнюючи книжки першого і третього видань, доходимо, що найбільших змін під час передруку зазнала архітектоніка книжки. Вихідні дані першого видання казки містилися на нижній сторонці обкладинки під орнаментальною прикрасою. Дізнаємося, що редактор книжки М.П. Лисич. Також відмічаємо, що жоден із співробітників видавництва, причетних до першого виходу у світ досліджуваної книжки, через десять років не долучилися до її перевидання. Наклад книжки становив 158 тисяч. Коштувала вона 12 копійок. Тираж надруковано у Львові, на підприємстві «Друкохромолітографія «Атлас», що на вулиці Зеленій, 20.
Кольорова гама ілюстрацій обох видань суттєво різниться. Якщо у першому виданні переважали теплі кольори, зокрема червоний, то у третьому вони більш насичені й холодні: зелений, синій тощо. Кожен малюнок третього видання казки зазнав втручання художника і суттєво ним доопрацьований. Пояснення знаходимо у свідченні Василя Перевальського про свого учителя – Анатолія Базилевича: «...Більшість ілюстрованих ним книжок багаторазово перевидавалися з повним чи частковим використанням ілюстрацій, інколи перероблених автором з урахуванням типу видання та поліграфічних вимог» [4, 4]. Ми дослідили, що найбільших змін зазнала ілюстрація, що прикрашає обкладинку. На книжці першого видання тло обкладинки світло-жовте. У центрі – фігури основних персонажів казки. Під ними на широкій стрічці надруковано крупним мальованим шрифтом ім’я та прізвище автора і назву книги. На звороті нижньої сторонки обкладинки букет у формі орнаменту, але ваза нечітка і за розміром невелика.
Отже, Базилевич після виходу казки у світ 1963 року своєю роботою повністю не був задоволений. Скориставшись нагодою перевидання книжки, художник знову працював над ілюстраціями, вдосконалював їх. Відмічаємо зростання художньої майстерності художника.
У першому виданні казки ми відмітили і товсті з глянцевою поверхнею аркуші, і великі літери, і відсутність титульної сторінки. Усі ці чинники, безперечно, свідчать про те, що книжка готувалася для малих дітей. До того ж було відомо, що Симоненко написав цю казку для свого п’ятирічного сина Олеся [10, 64].
Видавництво, готуючи макет третього видання, не могло не врахувати наукових досліджень симоненківських текстів. Так, книжка була рекомендовано дітям дошкільного віку. Але маленьким дітям книжки читають батьки. Отож припускаємо, що книжка готувалася з проекцією на дітей та дорослих. Також ми дослідили, що ілюстрації двох видань загалом ідентичні. Але в третьому виданні наявні невеликі зміни. Вони загострюють образи, працюють на загальну ідею книжки, що полягала в національному пробудженні співгромадян.
Безперечно, казка захопила Базилевича. І не могло бути по-іншому. Адже в біографії двох митців, їхній творчій лабораторії, свідомості надибуємо багато дотичних моментів. Так, вікова різниця між митцями невелика. Обидва народилися на периферії радянської України. Стихія народного життя в часи веселощів і смутку обом була зрозуміла і близька –знали її не з кіно чи книг, а зсередини. Народний гумор і сатиру теж добре розуміли і вони стали невід’ємною складовою їхньої натури, що виховувалася на природі, серед простого роботящого люду. Обидва, вельми спостережливі, виробили критичний погляд на суспільні процеси і недоліки людей і заважали рухові суспільства до прогресу. Як оригінальні митці, пропагували і поширювали народну мудрість. Були великодушні, правдолюбами, а ще працелюбами та ерудитами. Сучасники характеризували Симоненка і Базилевича як дружелюбних та людяних.
Платон Воронько, котрий давав рекомендацію Василеві Симоненку до Спілки письменників України, підмітив: у поета «бачення світу глибоке, своє!» [8, 296]. Таку ж властивість мав і талант Анатолія Базилевича. Перевальський, підмітив: «…У душі художника бриніли якісь вищі, може, й ним самим не розпізнані кінечно струни» [4, 5].
1962 року Симоненкові виповнилося 27 років. Він мешкає у Черкасах, одружений, виховує малолітнього сина. Вихід у світ книги «Тиша і грім» додав йому творчих сил та натхнення. Поет бере участь у літературних заходах, влаштованих Спілкою письменників України та Черкаським університетом. Виступи Симоненка мали великій успіх, особливо серед студентів.
Щодо Базилевича, то його рано помітили, також привітала художня критика. Відмічали, що він глибоко вникав у зміст літературних творів. Також вказували на його суто українське відчуття гумору та сатири.
«Спостережливість А. Базилевича, зорова пам'ять та здатність проникати через зовнішні риси в сутність характеру людини здавалися надприродними і не мали аналогів серед сучасних українських художників. Талантом та завдяки добрій фаховій підготовці йому вдалося створити неперевершені образи-типи до української літературної класики, стати однією з найяскравіших і найхарактерніших мистецьких постатей другої половини ХХ ст. у царині книжкової графіки і, поза сумнівом, найпопулярнішим ілюстратором в українському читацькому середовищі»
[4, 4].
1962 року Базилевичу виповнилося 36 років. Він член Спілки художників СРСР, постійно мешкав у Києві. Виховував шестилітнього сина, у нього народилася друга дитина, дочка. Цього року Базилевич узяв участь у Республіканській виставці української радянської графіки (1917 – 1962 рр.), що відбувалася в Києві. Отримав Велику срібну медаль Виставки досягнень народного господарства СРСР (за ілюстрації до «Тихого Дону» М.Шолохова і «Пана Халявського» Г. Квітки-Основ’яненка). Його твори експонувалися на численних виставках на теренах СРСР і за кордоном (Польща, Лондон, Румунія).
Нині роль і місце Базилевича в царині ілюстрування творів та художнього оформлення книги визначені. Його називають великим українським майстром графіки. «Не буде перебільшенням сказати, що розквіт на новому етапі української книжкової графіки та розвиток реалістичної школи ілюстрування української книги другої половини ХХ ст. пов’язані з його іменем і формувалися, безпосередньо чи опосередковано, під його впливом» [4, 9 – 10].
2006 року в Музеї книги і друкарства України відбулася виставка творів А. Базилевича, приурочена до його 80-ліття, посмертно. У великій залі Музею була представлена книжкова графіка художника. Назвемо казки, ілюстрації до яких виконав Базилевич ще до роботи над казкою Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон» [3]. Послуговуючись Каталогом виставки творів, подаємо і додаткову інформацію про ці ілюстрації:
1954. Угорські народні казки: «Петер-дурисвіт», «Пастух з очима-зірками», «Зла мачуха». Акварель, 22,5 Х 16,5.
1954 – 1966. Пушкін О. «Казка про попа та наймита його Балду». Туш, перо, акварель. Вісім ілюстрацій, 17 Х 15; «Балда і чорт», 20,5 Х 16,5.
1955. Андерсен Г.К. «Кресало». «Соловей», «Дикі лебеді», «Свинопас», «Русалочка», «Свинопас» (заставка). Туш, перо, 16 Х 19,5.
1956. Андерсен Г.К. «Принцеса на горошині», «Кресало». Туш, перо, олівець, акварель; «Солдат і відьма», 15 Х 17; «Солдат з собакою», 22,5 Х 16,5.
1956. Перро Ш. «Кіт у чоботях». Туш, перо, акварель, гуаш. Обкладинка (І і IV с.), 33,5 Х 23,5.
1958. Брати Грімм. «Шість лебедів»,«Чобіт із буйволячої шкіри». Туш, перо, акварель, 21,5 Х 16; Титул до казки «Гензель і Гретель», 24 Х 19.
1958. Іванович В. «Іванові кавуни». Туш, перо, акварель. Титул. 20,5 Х 14,5; «Дід Іван і пан», 20,5 Х 16,5; «Пан їсть кавун»», 20,5 Х 17; «Дід з чарівним кавуном», 15 Х 15,5; «Іван б’є поліцая», 21,5 Х 16,5.
1960. Кропивницький М. «По щучому велінню». Туш, перо, акварель. Дві ілюстрації 23,5 Х 22,5 і дві – 25 Х 26.
1960. Стоян М. «Калач». Туш, перо, акварель. Обкладинка, 29 Х 22,5. Титул, 26 Х 21.
З огляду на тему дослідження, найбільший інтерес для нас представляли роботи Базилевича до казки Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон», виконані до 1962 року. У Каталозі читаємо таку інформацію про ілюстрації до названої казки:
«Туш, перо, акварель.
Вісім ілюстрацій 20,5 Х 16,5.
Обкладинка, 29 Х 22,5.
Титул, 20 Х 16» [3, 15].
Отже, у 1960 році Анатолій Базилевич уже знаний і плідний художник. Його ілюстрації до казок та художнє оформлення видань засвідчують тверду руку майстра, добре натреновану на ілюструванні книг для дітей.
У кінці 70-х – на початку 80-х років ХХ ст. талант Базилевича значно виріс. Ілюструючи казку В. Симоненка, художникові вдалося створити унікальний за обсягом і художньою адекватністю образотворчий цикл. Як маленьких читачів, так і дорослих та знавців книги чарує фольклорний декоративізм, класична ясність композицій, фантастичне кипіння пристрастей героїв, драматичність експресії, темпераментність, психологізм. Перевальський стверджує, що виразністю рисунків, активним опануванням архітектоніки простору книжкового організму, виваженою урочистістю всіх елементів оформлення, Базилевич підніс казку Симоненка на щабель соціально-художньої значущості. Також підкреслює: ілюстрації створюють надзвичайно притягальне емоційне поле, поглиблюють текст [4].
Відштовхуючись від тверджень відомого мистецтвознавця, уважно розглянемо ілюстрації до казки Симоненка. Красномовним свідченням як симпатій, так і антипатій художника є не лише його психологічне входження в образ, що відтворене в жестах, рухах, міміці героїв. Також важать костюми, в які художник вбрав симоненківських персонажів. Так, жіноча половина зображена в довгих і пишно декольтованих сукнях. Таке вбрання носили у XVIII ст. Густі фалди говорять, що вони пошиті з м’якої тканини, типу шовку чи атласу. Костюми на придворних – довгі сюртуки, штани по коліна, європейського зразка. Що Плаксій – російський цар, наводить на думку розкішне хутряне манто з горностая та хрест на короні, як знак православного владики.
Таким чином, Базилевич у роботі над казкою Симоненка розкрився, як тонкий психолог, котрий талановито інтерпретував гумористичні образи, створені поетом. У художника широкий діапазон передачі графічними засобами людських переживань. Бачимо, що потворне в людських образах переплелося з драматичним, трагічне з комічним. Цікаво, що й у потворних образах присутні гармонія та радість. Завдяки цьому комічні герої викликають у дітей доброзичливий сміх.
Гротесковість образів Базилевича суголосна образам Симоненка. Книжка служить яскравим прикладом вдалого синтезу двох мистецьких стихій: слова і зображення. «Сміхова культура стала прикметною ознакою цілого українського мистецтва, ментальності, моральною силою народу», – стверджував Перевальський [4, 8].
Базилевич не тільки висвітлив художній твір із середини. Він наблизив казку Симоненка до сучасності. З огляду на революційні події, що відбулися в країні в останню декаду 2013 року – взимку 1914-го, як текст книжки, так само ілюстрації сприймаються актуально.
«А лукавий капітан
Підікрався змієм
Й Лоскотонові аркан
Зашморгнув на шиї.
Руки вивернув назад,
Міцно спутав ноги» [7, 8].
Цікаво, що Лоскотон і його друзі вбрані в одяг, характерний для гуцулів. Військова форма на вояках із країни Сльозолий теж привертає увагу. Таку носили російські військові в часи агресивних дій Бонапарта Наполеона.
Щиро сподіваємося, що наше дослідження знайде розуміння у читачів, насамперед, у тих, хто читає твори Василя Симоненка. Адже казка «Цар Плаксій та Лоскотон» не лише веселить, але й викликає роздуми.
Література
1. Коваленко В. Можна думать – можна повторять // Поетична школа Василя Симоненка поетам-початківцям : збірник праць Симоненківських читань. – Черкаси, 2009.
2. Ковальчук О. Василь Симоненко // Гроно нездоланих співців. Літ. портрети укр. письменників ХХ сторіччя, твори яких увійшли до оновлених шкільних програм : навч. посібник. – К. : Український письменник, 1997. – С. 266 – 274.
3. Народний художник України Анатолій Базилевич: каталог виставки творів / НСХУ; КО НСХУ. – К., 2006.
4. Перевальський Василь. Істинно народний: Слово про Анатолія Базилевича // Каталог виставки творів А. Базилевича. – К. : 2006. С. 3 – 10 с.
5. Салата О. Основи музеєзнавства : навч.-метод. посібник для студентів спеціальності «Історія». – Вінниця : Нілан – ЛТД, 2015.
6. Симоненко В. Цар Плаксій та Лоскотон. – К. : Дитвидав, 1963.
7. Симоненко В. Цар Плаксій та Лоскотон. – К. : Веселка, 1982.
8. Симоненко В. У твоєму імені живу. – К. : Веселка, 2003.
9. Симоненко В. Ти знаєш, що ти – людина: вірші, сонети, поеми, казки, байки. – К.: Наукова думка, 2001. Примітки : 259 – 260.
10. Сніжко М. Оводи Василя Симоненка. – Черкаси : Відлуння-Плюс, 2006.
11. Сом М. З матір’ю на самоті. – К.: Молодь, 1990.
12. Статут Музею книги в друкарства України, затверджений Київською міською державною адміністрацією, від 14. 03.2002 р. № 501. Доповнення до Статуту проведено 01.10.2012 року.