Про безконечник

     Візуальне уявлення про безконечник отримуємо, милуючись орнаментом, мальованим чи вишитим, дрібні елементи якого повторюються. Такий ланцюжок не має кінця, а коли замикається в коло, то вже й без початку. Окремий елемент хоч і милий, але досить примітивний, звичайно, загубився б. Проте в сукупності з собі подібними створює узор, що привертає увагу, запам’ятовується. Тобто один елемент орнаменту – це немовбито скромний солдат, а безконечник – солдатська колона на параді, що чарує глядачів чіткістю виконання вправ і становить силу.
Словесні безконечники складаються народом та письменниками.
П’ятилітньому Артему сподобався безконечник “Подарунок” поетеси Лесі Мовчан, який йому прочитала мама із передноворічного номеру журналу “Малятко”. Хлопчик легко його вивчив. Декламував за святковим столом:
Великий, великий,
Великий пакунок!
А в тому пакунку –
Великий малюнок.
А там, на малюнку, –
Великий будинок.
А в тому будинку –
Багато ялинок.
Під кожною з них –
Діточкам подарунок –
Великий, великий,
Великий пакунок…
Забавляється безконечниками, творячи їх для дітей, Анатолій Качан. Один із його безконечників, що одночасно є загадкою, подаю, взявши із останньої книги поета “Хвиля хвилю доганяє”.
В жабуринні жаболов
Жабу упіймав,
До гнізда відніс і знов
Полетів на став.
Ось уже він біля верб,
Ось у рогозі –
Причалапав і завмер
На одній нозі.
Бац! І знову жаболов
Жабу упіймав…
Дивує, що безхитрісний, не вартий уваги безконечник буває наділений магічною силою. Запам’ятавши його на світанку життя, згадуватимеш до глупої ночі. Не напружуйтеся, щоб пригадати бодай один. Подаю з голови:
У попа була собака.
Він її любив.
Вона вкрала шматок сала.
Він її убив
У ямку закопав і написав:
«У попа була собака…»
Григорій Квітка-Основ’яненко, щоб надати сцені покарання конотопської відьми експресії та комізму, вдається до безконечника, як художнього прийому повторення: “От і положили її; по два парубка сіло на руки і на ноги, а два взяло здоровенні пучки різок та й почали чистити: дже-дже! дже-дже! аж засапались, б’ючи; б’ють-б’ють, і вже цурпалки летять… А що ж Явдоха? Лежачи під різками, казку каже: “Був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка, повстяна шапочка, на спині латочка; чи хороша моя казочка?”
– Та бийте окаянную ханаанку! – аж заревів Пістряк.
Хлопці деруть щомога, а Явдоха своє: “І ви кажете: та бийте окаянную ханаанку, і я кажу: та бийте окаянную ханаанку; був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка, повстяна шапочка, на спині латочка; чи хороша моя казочка?»
– Та деріть дужче! – крикнув що є мочі пан сотник конотопський, Микита Уласович Забрьоха, що вже його дуже брало за живіт і печінки під серце підступали, бо не обідав і досі.
Хлопці перемінились, узяли нові пучки і стали пороти, а Зубиха знай своє товче: “І ви кажете: та деріть дужче, і я кажу: та деріть дужче; був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка, повстяна шапочка, на спині латочка; чи хороша моя казочка?»
– Соплетіте розонацію з тернія і удвойте їй поруганія на лядвії! – скомандував пан Пістряк, довго думавши, що б то їй ще придумати.
Хлопці чешуть Явдоху терновими, а Явдоха своє товче: “І ви кажете: та соплетіте розонацію з тернія і удвойте поруганія на лядвії, і я кажу: та соплетіте розонацію із тернія і удвойте поруганія на лядвії; був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка, повстяна шапочка, на спині латочка; чи хороша моя казочка?”
Нагадаю, парубки щиро били, дерли, пороли і чесали … колоду.
26.02.2009

P. S. Артемчик уже першокласник. Хлопчик не вундеркінд. Він не любить ні читати, ні віршиків напам’ять учити. Зате готовий годинами гратися із мобільним телефоном, коли поцупитm у рідних. Відтягуємо його за вуха від комп’ютера, електронної книжки.
Вихідні Артем зазвичай проводить у мене. Цього разу похвалився:
– Я знаю віршик.
– Розкажи.
– Ечі, ечі, ечі,
У малечі
Дивні речі –
Ходить глечик
Коло печі
Та й співає:
«Добрий вечір!»
А із печі,
Ечі, ечі, ечі,
Котик – скік
Йому на плечі!
Ечі, ечі, ечі
У малечі
Дивні речі,
Що і глечик
Не розбивсь,
Тільки трішечки
Розливсь.
А тепер –
Ко-ко-ко-ко-
Котик лиже
Молоко
І співає:
«Ечі, ечі, ечі…»

– Молодчинка. Отримав "сонечко" за вірша?

– Та ні, я сам його вивчив.

– Дивина. Хто ж написав його?
Дитина знизує плечима.
Заглянула в книжку. (Жук Г. О. Чарівна читалочка. Книга для додаткового читання. 1 клас. – Харків: Весна, 2010). Гортаю аркуші.
– О, чудовий вірш написав Дмитро Чередниченко, – кажу. – Я знаю цього чоловіка. Відвідувала його літературні студії. Знаєш, вірш «Ечі, ечі, ечі…» можна читати безкінечно. На це вказують і три крапки після останнього слова. Тобто останній рядок вірша є його початком. Ну ж бо спробуй прочитати вірш «безкінечно».
Дитина виразно із задоволенням читає.
Побільше б таких віршів для малечі!

26.03.2011