Я – ЕКСКУРСОВОД
Я – ЕКСКУРСОВОД
Хай наші словники слово «ювілей» тлумачить, як урочисто відзначувана річниця якої-небудь події або діяльності певної особи, до того ж такої, яка обчислюється в круглих датах, та виповнення трьох років моєї «діяльності» в Музеї книги і друкарства України вартує гучного епітета «ювілейна річниця».
Трьохрічний стаж музейника засвідчує, що він як фахівець відбувся, тобто втаємничився у професійні тонкощі. Відтепер щомісяця отримуватиме доплату, як вислугу, що теж не дрібниця.
Бажання присвятити статтю цій події викликане просвітницькою метою. Справа в тому, що мені, як співробітнику музею, іпостась екскурсовода далася найважче. Пов’язую це з тим, що раніше мої службові обов’язки не виходили за межі письмового столу. Я, по суті, не мала досвіду виступу перед широкою аудиторією, як кажуть, «не виговорилася». А знати матеріал і цікаво, в дохідливій формі викласти його школярам, студентам, іншим категоріям громадян не завжди збігається за якістю. Слава Богу, спрацювали основні важелі – це моя любов до книги, допитливість і працьовитість.
Іноді згадую свою поїздку в дендропарк, що на Чернігівщині. Екскурсовод, літня, але енергійна пані, цікаво, з пристрасним інтересом повідала про історію парку, заснованого дідусем чільника української держави Павла Скоропадського, та легенди, прив’язані до його галявин, окремих дерев. У приватній розмові екскурсовод зізналася: коли повідомили про прибуття туристів із Києва, то молоді співробітники «злякалися». Довелося їй, незважаючи на те, що тільки-но повернулася з екскурсії, вести групу в парк.
Мій досвід ведення екскурсії є результатом «набивання гуль», роздумів і повчань досвідчених колег. Він також ґрунтується на довідковій літературі. Одна із них - «Теория коммуникации», яку написав український вчений Георгій Почепцов. Автор акцентує увага читачів на різких змінах, які відбулись у суспільстві на рівні спілкування, за останні десятиліття. «Это связано с переходом от армейского варианта иерархической коммуникации, где роль получателя информации была резко заниженной, к новому, демократическому, когда потребитель информации перемещается с пассивных на активные позиции. Лауреат Нобелевской премии К. Гэлбрейт сказал об этом феномене, что человек хочет быть услышанным. Это новая характеристика человека, которая не столь явно проявлялась в прошлом».
Згідно з дослідженнями українських психологів спілкування відбувається у вербальній і невербальній формі. Перші чотири хвилини той, хто слухає, пильно вивчає того, хто говорить. Американські психологи пришвидшили цей процес, зводячи його до 160 секунд. Запевняють: коли слухач розчарувається, то розвертається і уходить. Не втримаюсь, щоб не навести ще одну цитату Г. Почепчова, яка доповнює висновки психологів: «В прошлом, когда система была репрессивно-коммуникативной, достаточно было опереться на внешнее принуждение. Сегодня таким принуждением может быть только внутреннее желание, собственное желание данного индивида».
Ведення екскурсії в умовах демократичного «варіанту» комунікації має відповідати запитам і потребам тих, хто замовляє екскурсійну послугу. Хоча насправді прикувати до себе увагу, зацікавити розповіддю і тримати у приємній напрузі слухачів упродовж відведеного часу дуже важко. Потрібен вищий інтелектуальний рівень ведення екскурсії, ніж того вимагалося років 15-20 тому. Щоб його досягти, треба того хотіти.
Екскурсовод покликаний виконувати освітнє і виховне завдання держави, тому зовнішній вигляд його має бути відповідний – скромний, охайний.
Люди звертають увагу на мову екскурсовода, на його голос, вимову. Коли їм не подобається те, як він говорить, то вони втрачають інтерес його слухати.
Існує правило: щоб зацікавити треба самому бути зацікавленим. Невербальні засоби, такі як доброзичлива усмішка на обличчі екскурсовода, його сяючі швидкі очі, красиві чіткі жести, пози, міміка, неквапливість підтвердять закоханість екскурсовода у предмет свої розповіді.
У музеї зазвичай зберігаються матеріальні речі минулих культур. Але розповідь про минуле бажано пов’язувати із сучасністю, з останніми новинами. Краще з такими, які містять позитивний потенціал. Психологи радять оцінювати події минулого, співставляючи їх із сучасністю і обов’язково з баченням майбутньої перспективи. А ще – давати оцінку історичним особистостям відповідно до актуальної системи норм і цінностей.
Важливо, як екскурсовод говорить, приміром, про ту чи іншу книгу, письменника. Хоча існує затверджений Вченою радою музею Текст оглядової екскурсії, все ж екскурсовод, як творча особистість, час від часу виходить за її рамки. Слухачі інтуїтивно відчувають позицію екскурсовода. До того ж і невербальні засоби спілкування (поза, жест, міміка, інтонація тощо) «видають» його. Недопустиме протиріччя між двома формами спілкування, приміром між словом і жестом. В світлі сказаного мені пригадалася екскурсія в одному з філіалів Національного музею Тараса Григоровича Шевченка. Дівчина-екскурсовод тоді дуже хвилювалася. Але не хвилювання відвернуло мене від неї. Відвернуло те, що вона надто багато часу приділили Михайлові Сажинову, російському живописцю, який разом із Тарасом Шевченком працював над альбомом «Види Києва». Не словами, а інтонацією, жестами екскурсовод дала зрозуміти: роботи Сажинова важать більше, ніж Шевченка. Можливо, так воно і є насправді. Але екскурсовод забула, де, в якому місці веде екскурсію і кому вона присвячена.
Буває, що екскурсію замовляють один, два, три чоловіки. В малочисельній групі проходить близьке спілкування, яке може перейти на довірливі ноти. Екскурсовод повинен контролювати себе, не забуваючи, що він служить державі. Так, він повинен утримуватися від крайніх суджень, не займатися інтерпретацією висновків і фактів. Також не висловлюватися на межі зарозумілості («Ви цього не знаєте», «Ви щось плутаєте»). А фраза «Я доведу вам протилежне» звучить на кшталт «Я розумніший за вас». Не слід брати на себе завдання за годину змінити переконання дорослого чоловіка.
Трапляються й неприємні ситуації. Приміром, хтось із компетентних відвідувачів виправить екскурсовода. У такому разі треба чемно вибачитись. Або ж поставлять запитання, що насправді не виходить за рамки експозиції, але на нього екскурсовод не знає відповіді. Відповіддю допитливому відвідувачеві стане пропозиція замовити тематичну екскурсію.
У контекст сказаного вплету й інші спостереження.
Розповідаючи про експозицію, добираю слова і будую речення таких конструкцій, які зрозумілі слухачам. Коли ж група різна за віком, наприклад, батьки з дітьми, тоді на початку попереджаю дорослих, що «старшими» у групі будуть діти. Зазвичай, як діти, так і їхні батьки попередження сприймають позитивно.
Важливо знати імена декількох дітей. Я називаю їх, підхвалюю. Це приємно названим дітям, а інших спонукує до уваги, також тішить батьків.
Під час екскурсії зазвичай згадую і заходи, які відбуваються в музеї, майстер-класи. Зупиняючись біля вітрин чи проходячи повз них, називаю прізвища тих співробітників, котрі створили виставку. Тобто докладаю сил, щоб викликати у відвідувачів живий інтерес до експозиції музею, бажання ще раз сюди прийти. Врешті-решт стати друзями музею.
Література
Герасимчук А., Тимошенко О., Дашкевич Я. Етика і етикет сучасного бізнесу – запорука економічної безпеки підприємств: Навч. посібник / За заг. ред. З. І. Тимошенко. – К. Вид-во Європ. ун-ту, 2007.
Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Т. 4. – К.: Аконіт, 1999.
Почепцов Г. Г. Теория коммуникации – М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2001.
Словник української мови. Т. 11. – К.: Наукова думка, 1980.
Хай наші словники слово «ювілей» тлумачить, як урочисто відзначувана річниця якої-небудь події або діяльності певної особи, до того ж такої, яка обчислюється в круглих датах, та виповнення трьох років моєї «діяльності» в Музеї книги і друкарства України вартує гучного епітета «ювілейна річниця».
Трьохрічний стаж музейника засвідчує, що він як фахівець відбувся, тобто втаємничився у професійні тонкощі. Відтепер щомісяця отримуватиме доплату, як вислугу, що теж не дрібниця.
Бажання присвятити статтю цій події викликане просвітницькою метою. Справа в тому, що мені, як співробітнику музею, іпостась екскурсовода далася найважче. Пов’язую це з тим, що раніше мої службові обов’язки не виходили за межі письмового столу. Я, по суті, не мала досвіду виступу перед широкою аудиторією, як кажуть, «не виговорилася». А знати матеріал і цікаво, в дохідливій формі викласти його школярам, студентам, іншим категоріям громадян не завжди збігається за якістю. Слава Богу, спрацювали основні важелі – це моя любов до книги, допитливість і працьовитість.
Іноді згадую свою поїздку в дендропарк, що на Чернігівщині. Екскурсовод, літня, але енергійна пані, цікаво, з пристрасним інтересом повідала про історію парку, заснованого дідусем чільника української держави Павла Скоропадського, та легенди, прив’язані до його галявин, окремих дерев. У приватній розмові екскурсовод зізналася: коли повідомили про прибуття туристів із Києва, то молоді співробітники «злякалися». Довелося їй, незважаючи на те, що тільки-но повернулася з екскурсії, вести групу в парк.
Мій досвід ведення екскурсії є результатом «набивання гуль», роздумів і повчань досвідчених колег. Він також ґрунтується на довідковій літературі. Одна із них - «Теория коммуникации», яку написав український вчений Георгій Почепцов. Автор акцентує увага читачів на різких змінах, які відбулись у суспільстві на рівні спілкування, за останні десятиліття. «Это связано с переходом от армейского варианта иерархической коммуникации, где роль получателя информации была резко заниженной, к новому, демократическому, когда потребитель информации перемещается с пассивных на активные позиции. Лауреат Нобелевской премии К. Гэлбрейт сказал об этом феномене, что человек хочет быть услышанным. Это новая характеристика человека, которая не столь явно проявлялась в прошлом».
Згідно з дослідженнями українських психологів спілкування відбувається у вербальній і невербальній формі. Перші чотири хвилини той, хто слухає, пильно вивчає того, хто говорить. Американські психологи пришвидшили цей процес, зводячи його до 160 секунд. Запевняють: коли слухач розчарувається, то розвертається і уходить. Не втримаюсь, щоб не навести ще одну цитату Г. Почепчова, яка доповнює висновки психологів: «В прошлом, когда система была репрессивно-коммуникативной, достаточно было опереться на внешнее принуждение. Сегодня таким принуждением может быть только внутреннее желание, собственное желание данного индивида».
Ведення екскурсії в умовах демократичного «варіанту» комунікації має відповідати запитам і потребам тих, хто замовляє екскурсійну послугу. Хоча насправді прикувати до себе увагу, зацікавити розповіддю і тримати у приємній напрузі слухачів упродовж відведеного часу дуже важко. Потрібен вищий інтелектуальний рівень ведення екскурсії, ніж того вимагалося років 15-20 тому. Щоб його досягти, треба того хотіти.
Екскурсовод покликаний виконувати освітнє і виховне завдання держави, тому зовнішній вигляд його має бути відповідний – скромний, охайний.
Люди звертають увагу на мову екскурсовода, на його голос, вимову. Коли їм не подобається те, як він говорить, то вони втрачають інтерес його слухати.
Існує правило: щоб зацікавити треба самому бути зацікавленим. Невербальні засоби, такі як доброзичлива усмішка на обличчі екскурсовода, його сяючі швидкі очі, красиві чіткі жести, пози, міміка, неквапливість підтвердять закоханість екскурсовода у предмет свої розповіді.
У музеї зазвичай зберігаються матеріальні речі минулих культур. Але розповідь про минуле бажано пов’язувати із сучасністю, з останніми новинами. Краще з такими, які містять позитивний потенціал. Психологи радять оцінювати події минулого, співставляючи їх із сучасністю і обов’язково з баченням майбутньої перспективи. А ще – давати оцінку історичним особистостям відповідно до актуальної системи норм і цінностей.
Важливо, як екскурсовод говорить, приміром, про ту чи іншу книгу, письменника. Хоча існує затверджений Вченою радою музею Текст оглядової екскурсії, все ж екскурсовод, як творча особистість, час від часу виходить за її рамки. Слухачі інтуїтивно відчувають позицію екскурсовода. До того ж і невербальні засоби спілкування (поза, жест, міміка, інтонація тощо) «видають» його. Недопустиме протиріччя між двома формами спілкування, приміром між словом і жестом. В світлі сказаного мені пригадалася екскурсія в одному з філіалів Національного музею Тараса Григоровича Шевченка. Дівчина-екскурсовод тоді дуже хвилювалася. Але не хвилювання відвернуло мене від неї. Відвернуло те, що вона надто багато часу приділили Михайлові Сажинову, російському живописцю, який разом із Тарасом Шевченком працював над альбомом «Види Києва». Не словами, а інтонацією, жестами екскурсовод дала зрозуміти: роботи Сажинова важать більше, ніж Шевченка. Можливо, так воно і є насправді. Але екскурсовод забула, де, в якому місці веде екскурсію і кому вона присвячена.
Буває, що екскурсію замовляють один, два, три чоловіки. В малочисельній групі проходить близьке спілкування, яке може перейти на довірливі ноти. Екскурсовод повинен контролювати себе, не забуваючи, що він служить державі. Так, він повинен утримуватися від крайніх суджень, не займатися інтерпретацією висновків і фактів. Також не висловлюватися на межі зарозумілості («Ви цього не знаєте», «Ви щось плутаєте»). А фраза «Я доведу вам протилежне» звучить на кшталт «Я розумніший за вас». Не слід брати на себе завдання за годину змінити переконання дорослого чоловіка.
Трапляються й неприємні ситуації. Приміром, хтось із компетентних відвідувачів виправить екскурсовода. У такому разі треба чемно вибачитись. Або ж поставлять запитання, що насправді не виходить за рамки експозиції, але на нього екскурсовод не знає відповіді. Відповіддю допитливому відвідувачеві стане пропозиція замовити тематичну екскурсію.
У контекст сказаного вплету й інші спостереження.
Розповідаючи про експозицію, добираю слова і будую речення таких конструкцій, які зрозумілі слухачам. Коли ж група різна за віком, наприклад, батьки з дітьми, тоді на початку попереджаю дорослих, що «старшими» у групі будуть діти. Зазвичай, як діти, так і їхні батьки попередження сприймають позитивно.
Важливо знати імена декількох дітей. Я називаю їх, підхвалюю. Це приємно названим дітям, а інших спонукує до уваги, також тішить батьків.
Під час екскурсії зазвичай згадую і заходи, які відбуваються в музеї, майстер-класи. Зупиняючись біля вітрин чи проходячи повз них, називаю прізвища тих співробітників, котрі створили виставку. Тобто докладаю сил, щоб викликати у відвідувачів живий інтерес до експозиції музею, бажання ще раз сюди прийти. Врешті-решт стати друзями музею.
Література
Герасимчук А., Тимошенко О., Дашкевич Я. Етика і етикет сучасного бізнесу – запорука економічної безпеки підприємств: Навч. посібник / За заг. ред. З. І. Тимошенко. – К. Вид-во Європ. ун-ту, 2007.
Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Т. 4. – К.: Аконіт, 1999.
Почепцов Г. Г. Теория коммуникации – М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2001.
Словник української мови. Т. 11. – К.: Наукова думка, 1980.