Миколаївський феномен - реальність чи міф?
Миколаївський феномен − реальність чи міф?
До Миколаївської області маю прямий стосунок – народилась у Кривому Озері. В Києві живу 46 років, але зв’язку з малою батьківщиною ніколи не розривала, що й стало в нагоді, коли серйозно захворіла.
Почуваюсь практично здоровою. Ніколи не напружувала себе, щоб отримати групу інвалідності, хоча раз-по-раз мала для того підстави. Так, зазнала хірургічних втручань у київських клінічних лікарнях: Охматдит; № 18, що на бульварі Шевченка; онкологічному центрі, що на Верховинній. Через порушення функції щитовидної залози та обміну речовин вісім років на обліку в ендокринолога за місцем проживання. З цієї причини неодноразово проходила курс лікування в Центрі ендокринології, що на Пушкінській. В кінці 2015 року в Олександрівській клінічній лікарні мені повернули життя після інсульту. Лікар, коли мене виписував, порадив більше рухатись, пити добру воду, вести розмірений спокійний образ життя. У противному разі, попередив, рецидиву не уникнути.
Після лікарняного я звільнилась від службових обов’язків і поїхала в Криве Озеро. Сонце, артезіанська вода, органічні продукти, спілкування з родичами і сусідами, метушня на городі, в садку, біля домашніх тварин, позитивно відбилися на моєму самопочутті. Щомісяця я заходила в кабінет районного ендокринолога за рецептом на придбання ліків.
Отже, я лікувалась у кращих медзакладах країни та районних, що належать до первинної ланки допомоги хворому. Користуючись набутим досвідом, розкажу про Кривоозерську центральну районну лікарню, що є комунальною організацією, де стала на облік у 2016 році.
Ганна Сергіївна Крижанівська, ендокринолог пенсійного віку, уважно переглянула мою київську медкарту і зауважила: «Ви давно не проходили медогляду». Я ж подумала: київські лікарі цього вимагають в конкретних випадках: коли відкривають лікарняний лист; влаштовують у денний стаціонар чи лікарню; у разі погіршення стану здоров’я хворого». Лікарка категорично сказала: «Поки оформлю рецепт і його роздрукую, ідіть на четвертий поверх, в лабораторію, а потім по оцих кабінетах, що в обхідному листку».
У лабораторії сестра взяла кров із пальця для загального аналізу та вени для визначення глікозильованого гемоглобіну. До речі, в Києві для останнього дослідження ендокринологи направляють своїх пацієнтів до приватних медичних лабораторій.
Через місяць, коли я вдруге завітала до лікарні, то для повного закриття обхідного листа побувала в гінеколога і стоматолога.
Ганна Сергіївна ознайомила мене з результатами попередніх аналізів. Додала: треба обов’язково перевірити очі. Я зауважила: під очним кабінетом черга, до того ж мені час обідати. Медсестра Людмила Кріль на це: «Я проведу вас, ходімо».
Останнього свого походу до офтальмолога у Києві за місцем проживання не забути. Тоді, щоб записатися на прийом, я прибула до Центру напередодні (їхала двома транспортами). До регістратури не проштовхнутись. Не минуло й години, як бабуся, що одним пальцем клацала по клавіатурі, назвала мені день і час, коли зайти в потрібний кабінет. І коли я туди, нарешті, зайшла, то лікарка довго вдивлялась у свій планшет, але мого прізвища так і не побачила. Вона категорично відмовила мені в прийомі. Про себе я пережила нервовий шок. Хвилюючись, розказала пригоду з тим записом. Вона змилувалась. Спитала, що турбує. Я просила перевірити сітківку, також зір для придбання нових окулярів. Вона: «Зір провірте в «Оптиці», їх у місті багато. А для розширення зіниць в кабінеті нема крапель». Записала на папірці назву двох препаратів і веліла: «На першому поверсі в аптеці купіть той, або той і повертайтесь». В аптеці був лише один. У моєму гаманці не вистачило гривень, щоб його купити. Відтоді до цього фахівця, як кажуть, я зламала ногу.
Наразі, Лаврик, молодий офтальмолог, зважаючи на мою хронічну хворобу, перевірила буквами і лінзами рівень мого зору, ретельно оглянула за допомогою світла дно очних яблук на спеціальному обладнанні. По тому рекомендувала краплі для лікування, заповнила бланк на виготовлення окулярів для повсякденного носіння.
У Києві живе багато українців без прописки. В екстрених випадках вони в центрах охорони здоров’я. Під кабінетом лікаря до мене особисто не раз і не два зверталися приїжджі за порадою: скільки заплатити лікарю. «По-вашому п’ятдесят гривень хватить?» Я знизувала плечами.
В Кривому Озері я не прописана. Та однаково отримувала від лікарів рецепти, поради, результати аналізів. Підкреслюю: безкоштовно. І ніхто не натякнув мені про «гонорар» за надану послугу, бо ж я не своя.
Найперше, що кидається в очі в Кривоозерській лікарні, це вигляд коридорів, кабінетів. І знову не на користь державних медзакладів Києва. Тут все в гарному стані. Немає вичовганого лінолеуму, а на стінах і стелі - плям та вітіюватих рихлих ходів грибка. Тут нові двері й нові вікна. В кабінетах сучасна оргтехніка.
Щодо респектабельного вигляду місцевого медзакладу сусіди мене просвітили: «У нашому районі одна лікарня. Підприємцям, фермерам та їхнім родичам, коли припече, дітися нікуди. Тоді їх і «ловлять» лікарі − просять пособити з ремонтом, придбанням техніки».
Біля регістратури ніколи не бачила скупчення людей. Припускаю, адміністрація знає проблему недужих, а саме: в районі відсутній регулярний зв'язок навколишніх сіл із центром – не ходить громадський транспорт. Хворі добираються, викликавши таксі (якщо дозволяє дорога), або хтось їх підвозить. Тож відразу прямують до потрібного лікаря, щоб зайняти чергу. Бо треба засвітла вернутись додому.
У нас за всі часи діяв базар. Для лікарні я вибирала дні, коли базар не працював, тож великої черги під кабінетами не бачила.
Звичайно, у видимій оазі не без недоліків. А це відсутність у будинку, де кабінети лікарів, гардеробної і туалетної кімнат для пацієнтів. Гадаю, ці питання не вирішені через недостатнє фінансування медзакладу, можливо, слабкий обігрів холодної пори року.
З новин. Із-за кордону в Миколаївську область повернулося понад двох тисяч заробітчан, іноді з вогнищ епідемії.
Непоширення інфекція в області свідчить про відповідальність прибулих за свої вчинки. Вони свідомо самоізолюються, уникають спілкування з людьми для їхньої безпеки і спокою.
Столичних чиновників дивує феномен спротиву миколаївців короні. Віктор Ляшко з товаришами прибув до Миколаєві з перевіркою. Вся країна в чеканні відповіді санітарного лікаря на питання: миколаївський феномен − реальність чи міф?
З новин. Кореспондент столичного телеканалу запитав на вулиці мешканця Миколаєва, чому містяни не хворіють коронавірусом. Чоловік посміхнувся: «Святий Миколай нас охороняє».
Небесний покровителю, і надалі охороняй нашу землю і людей від невидимих підступних ворогів.