Іоанн Ліствичник і його духовний труд

1. На порі четвертий тиждень Великого Посту. Церква Христова вшановує пам'ять Іоанна Ліствичника. Свідоме життя преподобного проходило на горі Синай у шостому-сьомому століттях. Він є автором всесвітньовідомої книжки «Ліствиця» (так в Київській Русі називали східці, кам'яні, дерев'яні чи мотузяні). Отці церкви кажуть, що «Ліствиця» за значенням іде зразу за Святим Письмом. А коли підраховуєш століття, що минуло після смерті автора, то проймаєшся невимовним трепетом і повагою і до нього самого, і до його праці, що творилась з допомогою Святого Духа.

2. Про задум написати «Ліствицю» преподобний розказує в кінці книжки. Його вельми зацікавив образ сходів, відомий з життєпису Іакова. Який вони мала вигляд? Що бачив Іаков, коли піднімався ними догори? Але відповіді на свої запитання не знаходив. Аж тут біля нього з'явилася Цариця Небесна. Пресвята дорікнула Іоанну: поки твій дух не покине тілесної плоті, ти не пізнаєш Моєї краси. Східці, які бачив Іаков, нехай сподоблять тебе скласти ліствицю доброчестя, над якою Я утверджуюсь.

3. Ця книжка є в моїй домашній бібліотеці. Я придбала її в крамниці Києво-Печерської лаври давним-давно. Андрій Ткачов радить читати «Ліствицю» щодня. Я проковтнула її відразу, потім ще раз. Після того переглядаю окремі місця. Але щоразу, коли її відкриваю, то вже відійти не можу. «Ліствиця» захоплює увагу серйозно і надовго. Цікаво, що Ліствичник писав для монахів, як духовне для них керівництво. Але пересічний читач також знайде в тексті немало мудрих порад. На обкладинці моєї «Ліствиці» зображено монастир святої Катерини на Синайській горі, що є закономірним. Адже саме в цих місцях проходило подвижницьке життя святого Іоанна.

4. Про Синайську гору, де Господь Бог передав Моїсею скрижалі з десятьма заповітами для людства, я писала раніше. Писала і про історію монастиря святої Катерини і бібліотеку, що діє при ньому. http://skif-trava.com.ua/ua/articles/204.html

5. От не вилітає з пом'яті розповідь моєї випадкової подорожньої, звичайної жінки: «Повертаю голову і бачу драбину, що стоїть вільно, ні на що не зіперта. Один її кінець на землі, а другий губиться в небі. Але видиво миттєво розтануло, як пара. Я ж вросла в землю. З тих пір, щоб не робила, думаю: а чи не завадить ця справа моєму сходженню на небо, коли прийде для того час». Отак-то.

6. На часі розказати про автора «Ліствиці». Виховувався в доброчинній християнській родині. 16-літнім прийшов на Синайську гору в монастир. Ігумен, глянувши на хлопчину, вклонився йому до землі. Пояснив здивованим монахам: я поклонивсь майбутньому ігумену гори Синайської. 19 років Іоанн служив авві Мартирію. Коли дух мудрого наставника відлетів до Небесного отця, Іоанн усамітнився в невеликій печері в підніжжі гори, що в п'яти стадіях від храму Господнього. Провів там сорок років в «неослабних подвигах». Мало вживав їжі й води, молитвами очищав свою плоть і вигострював душу. Очевидець свідчить: єдиним засобом проти смутку і нудьги для нього була молитва і писання книги.

7. До печери Іоанна потягнулися люди. Розказували йому про своє життя-буття, просили у нього мудрої поради. Багатьом нещасним святий допоміг. Молитвами зцілював тих, кого мучив біс хіті. Також був добрим лікарем: виліковував рани. Проте заздрісні стали поширювати плітки: Іоанн занадто балакучий, а насправді - пустодзвін. У відповідь Іоанн стулив вуста і не розмовляв цілий рік.

8. Браття сприймали Іоанна як новоявленого Мойсея. Цікавий факт. Коли Іоанн вибрали ігуменом гори Синайської, то в трапезній сиділо 600 чоловік. За порядком слідкував невідомий чоловік з коротким волоссям, одягнений по-іудейськи в плащаницю. Після трапези він безслідно зник. Іоанн Раїфський заспокоїв усіх: нічого дивному нема в тому, що Мойсей служив на своєму місці.

9. Дивне й загадкове місце - гора Синайська. Я зрозуміла, що в монастир брали тільки вибраних. Вони перебували в горі в умовах напівтемряві й з неї практично не виходили. Послухайте, що на цей предмет розказує очевидець: «Иоанн приблизился к таинственной горе, войдя во мрак, куда не входят непосвященные, и, возводимый по духовным степеням, принял богоначертанное законоположение и видение. Слову Божию отверз уста свои, привлек Духа, исторг слово и из благого сокровища сердца своего изнес словеса благая». Браття розуміли, що устами Іоанна промовляє дух святих.

10. Оця інформація дещо перегукується з культурою єгипетських жерців. У бібліотеці імені І.В. Вернадського у відділі рідкісних книг я надибала книжку: «Крата Реноа, или посвящение в древнее тайное общество Египетских жрецов», надруковану 1779 року в Москві, в університетській друкарні. Насампочатку  докладний опис підготовки того, хто бажав стати жрецем, до посвячення його в Крата Реноа. Лише після отримання  листа-підтвердження від государя та перебування майбутнього жреця з учителями в Геліополі та Мемфісі його направляють до міста Фіви. Хлопця піддають обрізанню, забороняють вживати алкоголь і деякі харчі. Він багато місяців роздумує в підземній печері, а свої думки викладає тільки письмово. Потім йому зав'язують очі й лякають страшними звуками. Якщо учень веде себе безстрашно, то дозволяють йому з приставленим до грудей мечем, навколішки, дати клятву на вірність і німування. У свідки, що сказане є істиною, учень посилався на зірки, сонце, місяць. Йому відкривали очі й підводили до двох стовпів прямокутної форми, між якими було сім сходів, а також вісім дверей, вилитих із різних металів. Йому пояснювали, що східці є емблемою духовної мандрівки. А далі учень роками освоював ті східці. У просторі кожної він перебував доти, доки жреці не бачили його здібностей до подальших наук. У разі, якщо він витримав усі екзамени й піднімався до сьомої сходинки, найвищої, то його називали пророком, людиною, що відає про таємне. Я обов'язково напишу про «Крата Реноа» окремо, ця книжка варта того. Адже тема сьогоднішньої розповіді все таки інша.

11. Преподобний Іоанн, ігумен Раїфський, своїми просьбами переконав Іоанна (нового боговидця) для користі братії зійти з гори Синайської і показати свої скрижалі, що стане їм керівництвом. По ознайомленні з Іоанновими письменами, браття свідчили таке: Слова «Ліствиці» не лише вчать правильно діяти, а й спонукують внутрішній духовний розум до бачення.

12. Архітектоніка книги вибудувана як Сходження до верху досконалості. Глави книги названі Словом. Кожне Слово - то рік життя Господа нашого Ісуса Христа у плоті до його хрещення в Йордані. Перший щабель - це зречення земного, а останній, тридцятий - віра, надія, любов (Бог є любов). Цікаво, що кожен абзац пронумерований. (Це підштовхнуло мене так само оформити оцей допис.) У Слові 7, де мовиться про радостотворний плач, 70 абзаців. Абзаци різного розміру, але не довгі. Короткі за точністю, влучністю та силою висловлювання нагадують афоризми: «В кротких сердцах почивает Господь, а мятежливая душа - седалище диавола», «Лукавство есть искусство или, лучше сказать, безобразие бесовское, которое потеряло истину и думает утаить это от многих», «Ртуть может служить для нас, о други, превосходным образцом повиновения: она спускается ниже всякой жидкости и никогда не смешивается ни с какой нечистотою». До речі, Слова Ліствичника нагадують есеї, в яких завжди присутній автор зі своїми думками, світобаченням.

13. Кожна сходинка, то доброчинність, набуток якої приведе людину до дверей раю. Наприклад, у Слові 4 зібрані повчальні історії про тих, кого знав Іоанн Ліствичник, або їхні історії почув. Ось розповідає про монастирського кухара, що зажив доброї слави. Цей чоловік вважає, що служить не грішним людям, а Богу. А коли дивиться на вогонь, то бачить вічний вогонь, пекло. Слово 24 присвячене смиренню, лагідності. Життя людини, що не розвила в собі такі якості, подібне до перебування у пеклі. Бо зла злом не зупинити. Сварку погасить не буйний, а мирний, лагідний, привітний чоловік.

14. Так, книга неймовірно захоплює. Це щира розповідь, сповнена любові до людей, з якими жив або спілкувався Іоанн, та до Бога. Іоанна представляєш собі мудрим, небесної простоти чоловіком. Вражає глибина опису людини, яка віддала себе на волю вищих сил і впорядкувала своє життя таким чином, щоб славословити Бога і самій після смерті приєднатися до сонму Його святих. Писати проникливо про такі духовні речі може чоловік, що набув досвіду в даній царині. Це книжка, що потрясає, що перевертає світогляд. Її читаєш зі сльозами на очах. Пак, усвідомлюєш свою лінь, ницість, і загалом гріховний образ життя. І через це робиться страшно. Щоразу запитуєш себе: З ким я? Куди йду? Що мене в майбутньому чекає? Вічність чи забуття?

15. Принагідно скажу й про таке. Коли я працювала над трилогією для дітей про Скіфію, то багато перевернула книжок про стародавню епоху, зокрема про вавилонського царя Навуходоносора і пророка Даниїла (7-6 ст. до Христа). У ті часи вірили, що душі померлих піднімаються на небо променями райдуги, яку називали мостом Чінват. Цю інформацію я вплела в повість «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна»http://skif-trava.com.ua/ua/articles/223.html.

16. Менше відома книжка Ліствичника «Слово особливе для пастиря». Рекомендую прочитати її батькам і вчителям. Вона й на сьогодні не втратила свого значення. Святий Іоанн вважає, що пастир, або учитель, безпосередньо отримує від Бога книгу духовного розуму. Учитель у кожному конкретному випадку має своє бачення стосовно досягнення у вихованні добрих результатів. Адже живописець, що змальовує чужі картини, і вчитель, що використовує настанови інших, є незрілими фахівцями. Гідний подиву учитель, який і тупого, і ледачого учня зробив досконалим. За свого наставника і керівника учитель хай вибере Бога.

Оце написала і звеселила душу. Святий Іоанне, моли Бога за Лідію грішну.