Поминальний день в Кривому Озері

16 квітня, в понеділок, ми вшановували пам'ять померлих. Отець Михаїл в супроводі християн, що несли хоругви та хрест, і півчих обійшов кладовище. Потім звершив поминальну панахиду. Після ми вільно спілкувалися. Парадокс, але мертві зводять до купи колишніх друзів та родичів, що роз'їхалися і зовсім від рідні відійшли.

Раптом долинули радісні вигуки. А ось і щойно прибулі. Четверо чоловік, серед який літня жінка. Мої родичі обнімаються з ними, цілуються, голосно виявляють свою радість. Наталка запрошує до себе на поминальний обід. Вони дякують. Кажуть: треба спішно їхати додому, в Одесу.

Запитую сестру, що скромно стоїть поруч: «Хто це?» «Люда, Гриші Голоти дружина. А то її троє дітей.»

Діти - дорослі люди, їм далеко за сорок. Вперше їх бачу на кладовищі, поминального дня. Враз пригадала, що Люда - ленінградка. Оптимістка, з гарним смаком і сильним голосом. Коли молодята побралися, то спершу жили біля батьків, у Кривому Озері. З маленькими дітьми Люда приходила до нашої мами. В нашій хаті щороку збиралися велика компанія на Маланки. Ото заливний Людин сміх звучав чи не найголосніше. Ще вона ловко в'язала з мохеру шапочки. Коли я вчителювала у Михалківській школі, то шикувала у шапочці, зв'язаній нею.

Я про це сказала Люді. Вона кивала головою й усміхалася. Як то було давно.

Уже вдома моя сестра сумовито зауважила: «Як же всі цілувалися та обіймалися. А щоб прибрати на могилах Голотів, то крім мене ніхто і пальцем не поведе.»

Знаєте, стан моєї сестри зрозуміє лише той, хто щороку, восени і весною, прибирає могили та біля них. І так впродовж кількох десятків років.

Від нашої хати до кладовища два кілометри. Сестра не молода, та ще й з переламаною ногою, яку три рази оперували. З кимось, що їде з такою же ціллю, вона під'їжджає, прихопивши знаряддя праці: граблі, серпа, віника, відро. А коли треба викорчувати поросль акації чи вишень, то бере лопату.

Коло наших батьків лише могили родичів. На пам'ятниках вибиті роки їхнього життя. Найстарші Олена Кирилівна (з 1853 року) та її чоловік Андрій Якович Голота. Поряд три могили їхніх дітей. Догляд за цими п'ятьма могилами (окрім батькової і маминої) чомусь ліг на мою сестру, по суті інваліда. Хоча в Кривому Озері нині живі й здраствують ближчі до Голотів родичі. До того ж не старі чоловіки. Але ж не прибирають. Бач, могили не їхні. Та й панахиди на Голотів кладе лише моя сестра. До слова, прибулі й не цікавились: хто глядить могили їхніх померлих. Для чого? Досить і того, що їх самих пам'ятають і люблять. Прости, Господи.