Пора милування цвітом 
В Японії пора милування цвітом - розцвіла сакура. Люди, що мандрують, на часинку зупиняються і споглядають красу; ті, що вдома, виходять з цією метою в садочок; треті повільно гуляють парком і роздивляються. Є й такі, що беруть відпустку і мандрують до місць, де сакура неймовірно розкішна. І загалом японці дуже уважні до змін природи. Пора, що змінюється, дарує їм новий об'єкт для споглядання, замилування, асоціацій. Доґен (1200 - 1253), служитель дзеньбуддійського храму, боготворення природи виразив у словах: «Весною - цвіт// Зозуля - влітку//Місяць - восени//Зимою - сніг//Холодний і яскравий». Їх цитував класик сучасної японської прози Ясунарі Кавабата (1899 - 1972) в своїй Нобелівській лекції.
Ясунарі перший в японській літературі лауреат Нобелівської премії, яку здобув 1968 році за «письменницьку майстерність, що з надзвичайною яскравістю передає сутність японського способу мислення».

Я читала три речі майстра: «Стугін гори», «Давня столиця» і «Танцівниці». Твори мене приголомшили як мудрістю, так і формою й лаконічним письмом. Відкрила для себе, що між українцями та японцями багато спільного. Ми любимо землю й все, що вона родить, не менше за японців. Навіть бур'яни (лободу, спориш, будяки), використовуємо для лікування. Японські діти до батьків звертаються на «ви», так само дружина до чоловіка. До речі, моя бабуся Лукія свого чоловіка Дмитра Данильченка вшановувала отим «ви».
Кажуть, що твори Ясунарі обриваються несподівано. Насправді, саме описи природи або ж пов'язані з нею деталі, є підказкою, як події в подальшому розвиватимуться. І цей письменницький хід теж оригінальний. Він тримає читача в напруженні й розвиває уяву.
Роман «Танцівниці», в якому зображена повоєнна Японія, немовбито списаний з українських реалій. Молоді чоловіки, що повернулися з війни, в духовному плані вступають батькам. У хлопців затуманений духовний зір, вони пиячать, брешуть, кидають вагітних коханок. В електричках нишпорять злодії. Молодь виїжджає за кордон, переважно в США, і там осідає. В кінці роману, на останній сторінці героїня їде в електричці. Вона «мимоволі почула різкий голос пораненого солдата, який просив милостиню. І водночас інший голос застерігав:
- Шановні пасажири! Будь ласка, не давайте милостині пораненим! Бо це заборонено!..»
Хіба не перегукується сцена з нашими реаліями. Адже в метро періодично звучить оголошення:
- Шановні пасажири! Не жертвуйте гроші неперевіреним особам.
Цими особами є волонтери зі скриньками. Вони збирають кошти для поранених солдатів та дітей із незаможних сімей.

Ось такі асоціації й спомини викликала в мене новина: в Японії розцвіла сакура.