Днями з інтернету, розділу Наука, узнала сенсаційну новину: на південне узбережжя Чукотського моря хвилі викинули морських змій довжиною 25 метрів. Цієї пори морські змії? Але ж Чукотське море від жовтня до травня скуте кригою. Щоправда, в море через Берингову протоку з Тихого океану пробивається тепла течія... і прямує до берегів Аляски. 

Та чого на білому світі не буває. Можливо, чудо зі зміями має місце.
Новина не тільки приголомшила мене. Справа в тому, що я вивчала морську фауну і флору, коли писала повість «Залізна шапка Арпоксая». За сюжетом Мишко, герой книжки, мандрує морем. Він навіть плив на плоті, колодами якого були морські змії.

Глава дев'ята
Мишко на плоті, що сплетений із десяти морських змій

Мільйони бульбашок підхопили людське дитинча і винесли на поверхню.
Мишко жадібно хапав ротом повітря. Здіймаючи водограй бризок, лупцював воду ногами і руками. Попри хвилювання помітив рятівний пліт, що гойдався на значній відстані. Долаючи спротив хвиль, що кружкома розбігалися, пліт підпливав до відчайдухи.
Мишко вхопився за крайню пласку палицю й підтягнувся на руках. Раденький, він не надав значення тому, що палиця під його вагою прогнулась і напружилася. (Таку властивість мають живі, мускулисті створіння, а не дерев'яні речі.)
Лежма на спині хлопчик втішався. О, він живий і навіть не поранений. Море спокійне. Сонце не палить, а пліт ритмічно гойдається на хвилях. Мине година-дві - і пліт приб'ється до берега.
Раптом під собою Мишко відчув підозріле вовтуження. Рейки немовби ожили і в'юнились. Їхні передні кінці самовільно задерлися догори. Ті, на яких він лежав, розкинувши ноги, почали пручатися. У такий спосіб пліт сам себе штовхав уперед.
На живому плоті хлопчик почувався вельми некомфортно. «Хай ліпше риби мене з'їдять, аніж палиці стиснуть, а потім зжруть разом із нігтями, - приречено думав. - Непомітно шубовсну в море і втечу».
Хлопчик тихо звів руку, звів ногу...
Мить - і крайні посмуговані палиці підстрибнули і перекрили пасажирові шлях до води. Він хапливо сів. Безтямно тупив очі на крайні рейки. «Чому колоди піднялися? Цей пліт уже нагадує клітку. Ой, леле!».
Від лівого борт відійшла рейка. Завернулася до хлопчака, що сидів із роззявленим ротом, і просичала:
- Не крутися! Сиди собі чи лежи, але тихо.
Хлопчик жахнувся.
- Змії?
- Круглий десяток, - зухвало відповіла змія і викинула за межі рота язика.
- Кого, Мишо, хотів бачити в морі? - плавно повела пласку й гостру голову змія від правого борту.
- Нікого, - промимрив ошелешений хлопчик.
- Та невже? - єхидно проспівала найбільша змія, що плила посередині. - А хто нашого Князя гукав, коли сторчака летів у море? Га?
- Гукав, - погодився мандрівник і закусив нижню губу.
Змії дружно розпанахували посмугованими грудьми хвилі. Пліт то злітав, то падав, але загалом швидко плив у невідомому напрямку. «Це Князь мене врятував. Морські змії Князю служать», - думав із глибокою вдячністю Мишко. Напруження, що сковувало його, відпустило. Він ліг і не зважав на в'юнкі палиці. Просто відпочивав після всього пережитого.
У загальному хорі, сплетеного з шуму моря й подиху ранкового вітру, Мишко чув дзюркотливі звуки. Він окинув зором своїх рятівниць і зрозумів: то вони співали. Прислухався до неголосного співу.
- Шкурапея Авреля - наша матінка. Дзьоборила, мудра змія.
Нас дев'ятеро у матінки, із кільчастим малюнком зміївн.
Що старша сестра - то Віталька. Пласкохвоста, підступна змія.
Що Стана, Каліста, Ликерка, Домасенька - то середульші.
Сестриці меткі та швидкі.
Що Фросина, Ізюня, Соля, Явдошечка - то меншенькі.
Гладенькі, лускаті, зубаті, їдкі.
Шкурапея Авреля - наша матінка. Дзьоборила мудра змія...
Під монотонні звуки безконечника хлопчик заснув. Прокинувся лише тоді, коли зачався день. Крізь ранковий туман прозирали невиразні контури, схожі на маяки. Згодом на обрії вималювалася прибережна смуга піску. Туман розтанув. Маяки виявилися сторожовими баштами. Мишко уважно вивчав берег із жовтими захисними спорудами. Помилки не було: пліт, сплетений із змій, прямував до берега Каркіди.
«Що я скажу кочівникам? - мучився хлопчик. - Як їм поясню, що випустив Вовка, що сам упав у море. Адже Скіл попереджав мене: міцно тримай Вовка за ремінь. А вояки повчали: чоловік головою покладе, але не підведе. О, скіфи мене закатують.»
При згадці про покарання, Мишко страшенно розхвилювався. Він тяжко задумався. Через хвилину з надією поглядав на найбільшу змію. О, він проситиме Шкурапею Аврелю-матінку, щоб до берега не підпливала, а перенесла його у води двадцять першого століття.
Мишко роззявив рота, щоб озвучити своє бажання - і захлиснувся водою. Підскочив, став на рівні ноги. По тому часто-часто тріпотів густими віями. Чи ба! Він по коліна у воді, всього за кілька метрів від берега.
Рятівного плоту, сплетеного із змій, на хвилях Мишко не бачив. Так, немовбито його ніколи не існувало.
Треба сказати, що за час перебування в Каркіді, Мишко звик до різних див. Раптове зникнення плоту він сприйняв спокійно.

Ел. книжку Лідія Гулько «Залізна шапка Арпоксая» можна придбати на сайті

https://andronum.com/                 або за адресою:

https://andronum.com/product/gulko-lidiya-zalizna-shapka-arpoksaya