«Сьогодні узнала нове слово «лінорит» - читаю в Інтернеті.
Мені належить кілька статей про творчий доробок сучасного художника Миколи Бондаренка, що є знаним спеціалістом із гравірування. Самої же техніки лінориту в статтях  не торкалась. А виходить, не всі читачі з нею обізнані.
Що ж, доступно, для допитливих чайників, розкажу:

Спочатку художник малює на папері. Для того, щоб розмножити малюнок і мати з нього відбитки, потрібно вирізати форму. Гравер (або той же художник) переносить малюнок на лінолеум. Далі бере ріжучі інструменти і акуратно ними водить по лініях. У результаті отримує форму. Її називають лінорит.

Перш ніж віднести лінорит до друкарні, майстер обов'язково перевірить якість майбутньої ліногравюри (і не один раз). Для цього квачиком чи валиком нанесе на підготовлену форму фарбу і накриє аркушем чистого паперу. Міцно притисне папір (руками або пресом, якщо має). Отриманий відбиток теж називають ліноритом, але частіше ліногравюрою.

Для гравірування підходить лінолеум товщиною від 2,5 до 5 мм. Лінії нанесеного малюнку вирізають стамесками. Як кутовими, так і повздовжніми. Для вирізування тонких ліній і штрихів користуються різними ножами.

Звичайно, під час друку ділянки і лінії, якими майстер ходив різцем, на папері світлі, а решта поверхні - темний фон.

Гравюра на лінолеумі опукла. Елементи, що залишать слід під час друку, розміщені на одному рівні, але вище пробільних. У поліграфії такий спосіб гравірування відносять до ілюстративних друкарських форм високого друку.
Під час друку використовують і чорні, і кольорові фарби. Їх накатують на лінолеум вальцмасовими валиками.
Для того, щоб друкарська фарба перейшла на папір, потрібний належний тиск. До речі, цей принцип лежить в основі отримання конторської печатки. У поліграфії тиск створюють машини.

На перший погляд виготовити форму для ліногравюри та її надрукувати не складно. Надзвичайно важить якість роботи. Розкажу про свій досвід. Щороку в Музеї книги і друкарства України під час Фестивалю дитячої книжки студенти з поліграфічного факультету біля друкарського верстату знайомлять всіх охочих з процесом отримання ліногравюри. Так, на заздалегідь підготовлену форму з лінолеуму хлопці наносять валиком чорну друкарську фарбу. Зверху кладуть чистий папір. Завершальний етап: з-під преса виймають відбиток зображення. Коло верстату стоїть вервечка глядачів. Кожен бажає взяти на пам'ять ліногравюру. У моїй хаті теж є подібна річ. І не одна. На жаль, естетичного задоволення студентська робота не дає. Ось чому я ці речі кудись засунула і про них забула.

Умова якісної ліногравюри - ідеально підготовлена форма. Гравери годинами чаклують над кожною лінією малюнка, а дрібні штрихи вирізають під збільшуваним склом. У справжнього майстра рухи точні, а рука тверда. Він невтомно, з любов'ю шліфує кожний елемент майбутньої картини.
Також важить кількість нанесеної на форму друкарської фарби. Її має бути стільки, щоб і не залити дрібний штрих, і щоб зображення не вийшло блідим (мовою друкарів - сліпим). Відбиток має бути чітким, різким, повнокровним.

Ліногравюра технікою та художніми засобами подібна до ксилографії.

Коротко про історію лінориту. Цей вид гравюри виник на вимогу часові у кінці ХІХ початку ХХ століть. У моді тоді були великі плакати. Спили дерев, які використовували в торцевій ксилографії, розмірами не задовольняли ні друкарів, ні замовників. Лінолеум, полімерний рулонний матеріал для покриття підлоги, що з'явився у продажу, добре відповідав цим потребам.

У якості матеріалу для гравюри великого розміру лінолеум першими використали німецькі художники групи «Міст» у 1905 році. Для прикладу плакат Фріца Блейля (1906), учасника групи.

Піонером багатокольорової ліногравюри називають американця Уолтера Андресона. Свої роботи він виставив у 1949 році в Бруклінському музеї.

За кордоном у техніці ліногравюри, зокрема, працювали: Анрі Матис, Пабло Пікасо, Франс Мазерель, Володимир Фаворський, Лідія Ільїна.

Серед відомих українських майстрів Олена Кульчицька, Олександр Пащенко, Валентин Литвиненко, Іван Селіванов, Олексій Фіщенко, Сергій Конончук, Георгій Якутович, Василь Лопата, Іван Литвин. І звичайно, художник із села Успенки, що на Сумщині, Микола Бондаренко, лінорити якого люблю і за нагоди пропагую.