Мурчикова симфонія

1. Улюблене місце нашого Мурчика - у сінях, під холодильником. Із заплющеними очами котик годинами слухає гуркіт двигуна. Тільки-но відчиниш дверці, він зривається з килимка і заводить жалібну пісню. Далі супроводжує тебе до літньої кухні. Там не перестає тертися об ноги і тієї же співати. Коли сядеш за обідній стіл, то всідається поруч і підбиває головою твій лікоть.
Попоївши, оближеться і повагом повертається на улюблене місце. Слухати симфонію.

2. Свята неділенька. Сестра поїхала мопедом на ринок. Поки я читала ранкові молитви і главу з Нового Завіту, вона справилася і приїхала. З багажника викладала кульки зі свіжою рибою, помідорами, черешнями.
- Люся! Люся! - гукає сусідка, що живе від нас через дорогу. - Твій кіт удома?
Озираємося.
- Не бачу його, - стривожено відповідає.
- Якогось кота збила машина. Я подивилася: похожий на твого.
Сестра мовчка прямує до хвіртки. Я за нею. Дорогою ще йдемо метрів сорок.
- Хтось збив і кинув над шляхом, - розказує сусідка.
Сестра схилилася над свіжим трупом. Уважно його розглядає.
- Наче малий, як для Мурчика, - з надією в голосі каже.
- Тебе сильно вдарити, зіщулишся, - пояснюю.
Сестра ще нижче схиляється, ще уважніше розглядає збитого. Мені чомусь кинулися в очі його яйця. У Мурчика були препогані, руді. А на цих чорні цяточки. Почорніли від удару?
- Не знаю, - вагається сестра. - Похожий на Мурчика. Але чи він...
Сусідка нетерпляче переступає з ноги на ногу. Я її розумію: труп якраз навпроти вікон.
У бік трупа рукою роблю рух.
- Треба його закопати.
Сестра перехоплює мою руку. Скрикує:
- Треба принести торбинку і перекласти його.
Сусідка відійшла. Нетерпляче переступає з ноги на ногу. Я її розумію.
- Та чого ходити туди-сюди, - кажу.
Рішуче беру кота за хвоста.
На прощання сусідка співчутливо зітхнула і пішла до себе.
Несу кота на город. А ось і сестра. В одній руці лопата, в другій полотняна торбина. Губи тремтять, на мене й не гляне.
У чому моя провина? От цього я не розумію.
Повертаюсь на подвір'я.

3. - Поховала Мурчика поряд із Рітою, його мамою. Обоє спочивають під горіхом, - розказує сестра.
Помовчали.
- Це він біг до мене. Якраз перебігав дорогу. А тут машина, - роздумує сестра вголос. - Спішив побачити, що я привезла. Завжди мене зустрічав. Уже не зустріне. Нема...
- І півня нема, - підтримую розмову.
Того розбишаку довелося зарізати. Він нападав на мене, не давав проходу.
- Ет, не везе на чоловічу стать.
- Не везе.
- Тепер думай: де взяти котенятко? - передбачаю зайві клопоти.
- Люди підкинуть... Березневі саме підросли.
Сумуємо.

4. Сестра чистить рибу. Кишки тягають у дворі щасливі кури. Луску розхапали курчата.
- Немає Мурчика, - журиться сестра. - Завжди мене зустрічав. Дивився, що привезла. Йому першому давала ковбаску, м'ясо.
Мовчки хитаю головою.
Сестра смажить рибу.
- Завжди на запах риби прибігав. Де б не ходив.
Хитаю опущеною головою. Оце правда. На запах смаженини прудко мчав, де б не лазив.
Раптом сестра скрикує:
- О! О! О! О!
Піднімаю голову. Що за видіння? Мурчик треться об її ноги і широко розтуляє рота. Делікатно просить рибки.
Підхоплююсь.
- Де ти був? - хором питаємо.
Котяра голосно і нахабно вимагає риби.
- Мурчику, це ти? - не вірить своїм очам сестра.
- Він, він, - підтверджую. - З ями виліз. Не глибоко, одначе, його закопала... І не забруднився... Аааа, у полотняній торбинці лежав.
Сестра стрельнула у мій бік недобрим оком.
О, мені в їхньому колі некомфортно. Я крутнулась. Вийшла на терасу.

5. - Мій ти золотий, мій ти найкращий. Зголоднів? А я для тебе пліточок купила. На, їж... А вона (це вже про мене) зраділа. Того кота за хвоста - і на город. А сама втекла. Залишила мене... Мій ти золотий. Йой, уже з'їв? Ще хочеш? На підсмажену... Смачно? - доносилися сестрині примовляння.

...Із задертим вгору хвостом Мурчик проходить повз мене. Розлігся, звичайно, на улюбленому місці - у сінях, під холодильником. Слухає симфонію.

Серпень 2017 року