Відлуння гори Синай у Києві

Синайське відлуння у Києві

У газеті «Урядовий кур’єр» від 11 липня 2017 року прочитала,  що на горі Синай працівники монастиря святої Катерини натрапили на рукопис батька медицини Гіппократа. Знахідку датовано шостим століттям нашої ери. На шкурі, крім послання Гіппократа, два рецепти невідомих авторів та малюнки лікарських рослин. І ті, і ті нанесені поверх первинного, але стертого тексту Старого Заповіту (неповний) і Нового (майже повний). Тобто знайдений пергамент являє собою палімпсест.

Повідомлення зачепило мене, адже досліджувала рукопис із названого монастиря. По його прочитанні роздумувала щодо ролі Синаю в історії людства, зокрема писемності.

Синай (в перекладі «скалистий») – гора на півдні Аравійського півострова. Вона входить у склад Хориву, гірського хребта, і є його вершиною. На Хориві в купині, яка горіла і не згоряла, Мойсеєві, що пас отару, явився Господь Бог. Він наказав чоловікові очолити єврейський народ і вивести його з єгипетського полону. Мойсей передав євреям волю Всевишнього. Лише після десяти кар фараон дозволив євреям вийти за межі Єгипту для поклоніння своїм богам. Подорожуючи пустинею до Землі Обітованої, євреї на третій місяць підійшли до гори Синай. Біля неї вони затрималися на цілий рік. У цій місцині відбувалися дивні речі. Тоді людство отримало від Господа Бога моральний закон. Через це Синай називають горою Божою, або горою Ієгови. Жодну гору на Землі за значенням і важливістю не зрівняти з горою Синай. Вона у списку перша.

Цікаво, що в Палестині західніше Старого Єрусалима є пагорб Сіон. Тобто його назва подібна до назви Божої гори, що на Аравійському півострові. Цю землю Давид відвоював у євусеян. На ній цар збудував своє місто. Саме від Сіана почав розростатися Єрусалим. Згідно зі Старим Заповітом звідси прийде спасіння для Ізраїлю.

Майже дві тисячі років тому Христос в’їхав у Єрусалим на осляті, що належав дочці сіонській. Після розп’яття Христа Його учні отримали від Нього наказ: «Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти» (Єв.від Луки, 24:49). У Сіонській горниці на апостолів та Діву Марію зійшов Святий Дух. Це велике дійство відбулося на п’ятдесятий день після Воскресіння Христа і на десятий – після Його Вознесіння на Небо. 

У давні часи єгипетські християни тікали на Синай під час переслідувань. Переховувалася у печері й свята великомучениця Катерина. Прибували на Синай і з метою усамітнення для духовних подвигів. 

У V ст., незважаючи на несприятливі для людини умови, Синай засіяний скитами. Кажуть, що ці місця добре знав Магомет. Пророк розпорядився, щоб його воїни не порушували пустельникам тиші й не обкладали їх податками. Дійсно, після захоплення цих місць магометанами, з їхнього боку не чинилось насилля. 

Монастир, заснований у IV ст. у підніжжі гори Синай на висоті 1570 метрів, був заселений переважно православними греками. Він серед найдавніших чоловічих монастирів у світі.

У середині VI ст. синайські монахи придбали мощі святої Катерини. 

Укріплення для монастиря було збудоване в VI ст. за наказом імператора Юстиніана. 

Спершу монастир називали Преображенням або Неопалимою Купиною. У зв’язку з тим, що в ХІ ст. поширилося визнання святої Катерини, то монастир дістав нову назву – монастир святої Катерини.

У 2002 році монастирський комплекс ЮНЕСКО занесений у список Всесвітньої спадщини.

Коли переглядаєш фото, викладені паломниками в Інтернеті, то споглядаєш тільки гранітні хребти, обпалені сонцем. Гори, гори… Ні джерела, ні річечки, ні дерева, ні тваринки, ні пташки, ні людини. Шлях, що веде на вершину Синаю, неймовірно тяжкий. Із старих видань узнаєш, що на вершині два майданчики. На тому, що північніше, невелика церква на честь Преображення Господнього, на другому – мусульманська мечеть. У скалі за церквою показували місце, де перебував Мойсей під час спілкування з Господом Богом. 

Якщо Гора представляє собою сувору пустиню, то у її підніжжі зовсім інша картина. Тут прекрасний клімат, а землетруси – рідкісне явище. Морові хвороби обходять Синай стороною. Ростуть духмяні трави, сикомори, кипариси, пальми, оливкові й фігові дерева. Із тварин водяться козероги, антилопи, борсуки, орли, перепілки.

У садку монастиря святої Катерини доспівають смачні плоди, що користуються попитом у Каїрі. На терасах монахи вирощують яблуні груші, гранати, абрикоси, вишні, виноград. 

На початку ХХ ст. монастирський садок називали кращим у Європі.

Із названим монастирем руська земля мала плідний зв'язок. У середині XVIII ст. у Києві відкрили постоялий двір монастиря святої Катерини. Учені відвідували монастир з метою вивчати його багаті архіви. Складали каталоги ікон та книг. Велику роль у дослідженні цих місць та збереженні культурного надбання відіграло Православне Палестинське товариство. Члени товариства публікували свої праці, зокрема, російською мовою.

Завдяки тому, що монастир святої Катерини ніколи не був пограбований, то на сьогодні в його архівах величезна кількість рукописів та ікон. 

Зібранням ікон просто унікальне. Деякі написані в ранній візантійський період. До них відносять і сиро-палестинські ікони VIII – IX століть. Ікони писали грецькі, грузинські, сирійські, коптські майстри. Завдячуючи тому, що з VII ст. монастир перебував поза Візантійською імперією, він не постраждав через іконоборотьбу. У колекції є дванадцять ікон найдавніших. Вони написані в VI ст. восковими фарбами. 

Декілька енкаустичних ікон, написаних у доіконоборчу епоху, 1850 року перевіз до Росії архімандрит Порфирій Успенський (1804 – 1885), дослідник православ’я в країнах Сходу. 

Нині вони зберігаються в Києві, Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. До музею ікони надійшли в 1941 році.

Взимку 2016 року я відвідала музей Ханенків, розглядала візантійські ікони, що віднесені до VI – VII століть. Для цих ікон Музей відвів окрему залу. У колекції чотири воскові ікони: Іоанн Предтеча, Святі Сергій та Вакх, Богоматір з немовлям, Мученик та Мучениця.

Неоціненне значення для історії має Синайська бібліотека. Вона вступає лише Апостольській бібліотеці у Ватикані. Бібліотеку в монастирі відкрили 1734 року за архієпископа Никифора.

Російський паломник А. Уманець у 1843 році побував у бібліотеці й залишив про нею такий спогад: «…находится в особой небольшой комнате с полками вокруг по стенам. Книги на полках расположены в полном беспорядке, местами навалены кучами и очень заметно, что люди, иногда их перебиравшие, не были здешними хозяевами, а торопились как можно скорее окончить эту переборку, и поэтому бросали их куда попало: дело без сомнения путешественников, из которых каждый, вовсе не заботясь о сохранении здесь порядка, и будучи сотым посетителем библиотеки, перебирал книги в свою очередь с желанием и надеждой отыскать какую-нибудь неизвестную дотоле рукопись, и правдой или неправдой, увезти её с собой».

Напевно, в Синайській бібліотеці і через 30 років не відбулося позитивних змін у плані порядку. Наприклад, від 3 серпня до 18 вересня 1870 року там трудився (укладав систематичний каталог грецьких пам’яток) архімандрит Антонін (Андрій Іванович Капустін, 1817 – 1894), вихованець Київської духовної академії. Якимось чином Антонін придбав рукопис із глаголичним текстом, який прихопив із собою. 

Нині рукопис називають «Київськими глаголичними листками», відповідно до місця його зберігання. 

Згадаймо: глаголиця – одна із абеток старослов’янської мови. Назва походить від слова «глаголати», що церковнослов’янською означає «говорити». У ІХ ст. в глаголиці було орієнтовно 40 літер. Вони відтворювали майже ті самі звуки в кирилиці. Глаголицю дехто з учених вважає попередницею старослов’янської абетки, створеної Кирилом-Філософом у ІХ ст. У процесі еволюції форма глаголичних літер зазнавало змін. Тексти, що дійшли до нас, написані кутастою або круглою глаголицею. 

«Київські глаголичні листки» (далі – Листки) зберігаються у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. У Листках пульсує жива мова Моравії чи Північної Паннонії ІХ – Х ст. Учені доводять: даний список рукопису складений ХІ ст.; оригінал виник у кінці ІХ ст.; в тексті відбитий перехідний діалект між чесько-моравським і староукраїнським.

Книжка малого, восьмеричного формату, популярного у VIII – IX ст. Оправа (картон) обтягнута темно-зеленим дорогим сап’яном, на якому золотом тиснено орнамент. Форзаци з блискучого жовтого паперу. На першій сторінці рукою дарителя виведено «Въ бібліотеку Кіевской Духовной Академіи. Іерусалимъ. 2 Маія 1872 г.» 

Після першого форзаца і перед другим вміщено по два аркуші матового світло-коричневого паперу. На першій парі листочків бачимо глаголичну абетку та кириличні відповідники глаголичних букв. Унизу третьої сторінки глаголичними буквами почерком дарителя написано: «Іерусалімъ. Антонинъ». Друга пара листочків чиста, унизу четвертої сторінки даритель зазначив «Въ сей книжке семъ пергаменныхъ листиковъ». Ці паперові аркуші нагадують внутрішню обкладинку пергаментного рукопису.

Оправлено пам’ятник у Єрусалимі восени 1870 року. Про це повідомив і сам Капустін.

Пергамент непогано зберігся і все ще зберігає хвилястість. Аркуші цупкі, пружні, тонкі, розліновані гострим предметом. Глаголичні літери написані під лініями. Чорнило чорного кольору, однак на першій сторінці – коричневого (гадаю, чорнило вицвіло, якщо книга зберігалась розкритою на цій сторінці). Заголовки написані червоною фарбою, можливо, суриком.

Почерк – напівкруглий маюскул, що є найдавнішим типом глаголичного письма. Перша сторінка, що починається словом «Братіє», є уривком із апостольських читань. Решта тексту – зібрання західно-християнських мес – місал, перекладених із латинської мови.

Листки піддавалися висококваліфікованій експертизі. Аналіз барвників, пергаменту свідчить, що це пам’ятник слов’янської писемності. 

Вартість Листків, як духовного пам’ятника давнини, така висока, що не всім ученим видають їх для дослідження. Іншим доводиться працювати із факсиміле. Треба сказати, що палеографи раніше користувалися факсимільною публікацією Листків 1890 року. Але через обмежений наклад ця книга була важкодоступною. Подарунком для любителів давніх словес стало факсимільне видання Листків 1983 року, яке підготувало до друку видавництво АН УРСР «Наукова думка». 

У Музеї книги і друкарства України, у відділі рукописної книги, представлена копія цієї золотої книги старовини. Передує їй блискуче дослідження Василя Васильовича Німчука. Учений прискіпливо дослідив глаголичний текст і матеріал, на якому його написано. Також проаналізував усі досі відомі дослідження про пам’ятку. Виділив дослідження Хамма, як глибоке і таке, що заслуговує на увагу. Хоча увесь жар душі Хамм кинув на те, щоб довести неавтентичність глаголичних листків. Пан Василь висловив сподівання, що нове факсиміле буде гарним подарунком для вчених і що, нарешті, розвіються хмари непорозуміння, які носяться над цими письменами. 

Перепалку між вченими, заперечення автентичності Листків, не слід сприймати болісно. Адже й досі не вщухає галас навколо Велесової книги, «Слова о полку Ігоревім» та інших пам’ятників давнини. Товща часу, що розділяє нині суще й тогочасне покоління, непроглядна. Золоті зерна письмен несуть із глибин віків світло правди. Звичайно, це світло дійшло до нас не в первозданній чистоті. А через це комусь видається підробкою. 

Такі асоціації та спомини викликала невелика публікація, прочитана в «Урядовому кур’єрі». До речі, більш докладно про слов’янські абетки і загалом про витоки української писемності читайте в моїй книжці «Таємничі знаки, або Біля витоків української абетки», яку можна придбати у Києві у крамниці «Наукова думка», що на вулиці Михайла Грушевського, або в’ятках «Книгоноша», що на книжковому ринку «Петрівка». 

Біблійний атлас. – К.: СЕТЕКС – ЛТД, 1994.

Газета «Источник веры», № 6 (49), июнь 2017.

Газета «Урядовий курєр», 11 липня 2017.

Гулько Л. Таємничі знаки, або Біля витоків української писемності. – Миколаїв, вид-во Ірини Гудим, 2015.

Иллюстрированная полная популярная библейская энциклопедия. Труд и издание архимандрита Никифора. – М., 1891.

Святе Письмо. Книги Старого і Нового Заповітів.

http://biblikos.org.ua/old_site/html_site/staryj_zapovit/istoriji/gora_sinajska.php