Берестяна грамота

У ЗМІ з'явилося повідомлення, що в Києві знайшли берестяну грамоту. Місце розкопу: Поділ, вулиця Хорива, будинок Меленського. Археологи пробили шурф на 7 метрів, дійшли до шару ХІ - ХІІ ст. Під будинком відкопали давньоруську садибу ХІІ ст.

Розповідає археолог, що працює на розкопі:
«Возможно, в этой усадьбе жил воин. Помимо большого количества керамики и стеклянного браслета, обнаружили оселок - точильный брусок из мелкозернистого сланца с отверстием посередине, чтобы носить на поясе. То есть это не какой-то предмет быта, такую вещь человек брал с собой в поход, чтобы затачивать меч.»
Проте головна знахідка - берестяна грамота, приголомшила і досвідчених археологів. Адже ця грамота поки що перш, знайдена в Києві.
Окрім київської в Україні віднайдено три грамоти, створені до ХІІ ст. Їх виявив у 1988 - 1989 роках львівський археолог Ігор Свєшніков під час археологічних досліджень в районі давньої столиці удільного Звенигородського князівства селі Звенигород (нині село Водники Пустомитівського району Львівської област)і. У 2008 році під час археологічної експедиції Інституту археології Львівського національного університету імені Івана Франка під керівництвом Петра Довганя на місці Буського літописного городища знайшли два берестяних сувої. Одного виявили у залишках господарської споруди середини ХІІ ст., а другий - у розвалі об'єкта Х ст.
Отже, на сьогодні в Україні знайдено шість берестяних документів. Якщо попередні досліджені, то з останнім працюють спеціалісти.

Надходять приємні повідомлення такого плану й від суміжних з Україною країн, землі яких об'єднувала Київська Русь. Отак у Великому Новгороді, на Троїцькому розкопі, що біля Кремля, археологи підняли берестяну грамоту, створену в ХІІІ столітті. Грамота отримала номер 1090. Напис, що на ній, лінгвісти розшифровують.
Наразі про те, що являє собою берестяна грамота. Ми знаємо, що берест - листяне дерево з коричнево-сірою корою. Також берестом називають білу кору берези. За часів Київської Русі кору берези використовували для фіксування якоїсь інформації. Писали короткі побутового змісту листи, або просьби (а то й погрози) повернути речі чи землю, заклинання, пісні. Діти з березової кори робили книжечки і зошити, на аркушах яких писали й малювали.
Для таких цілей кору старанно готували. Її виварювали, розшаровували й обрізали з усіх боків. Кора робилася м'якою і гнучкою, мала продовгувату форму. Щоправда, серед знайдених грамот є такі, що творилися на простій корі, спеціально не підготовленій.
Довжина і ширина грамоти, звичайно, були обумовлені майбутнім текстом. Із відомих грамот найдовша сягає 40 см, а найширша - 8 см. Буквені знаки відтворювали на корі за допомогою писал - металевих або кістяних стрижнів. Знаки царапали, вирізали чи висікали. Виключенням є велика московська грамота, знайдена 2007 року, написана чорнилом, та ще дві подібних. Текст чи малюнок наносили на внутрішню сторону кори, як більш гладку. Хоча трапляються грамоти, списані з обох боків. Буквені знаки однакової висоти і без проміжків між словами. Грамоти скручували, надаючи форми сувою.
Берестяні грамоти в полі уваги не лише краєзнавців. Їх досліджують історики, лінгвісти, етнографи. І загалом усі, кого цікавить культура давніх предків.
Берестяна кора - досить поширений в середні віки серед слов'ян різних станів матеріал для письма. Можемо припустити, що були майстри, котрі спеціалізувалися на виготовленні матеріалу з кори берези для писання, який продавали або обмінювали на продукти харчування.
Після того, як берестяна грамота виконувала свою роль, її, як носія інформації, знищували. Отже, берестяні грамоти здебільшого служили на кшталт сучасного паперу для нотатків, чорновиків.
У Мережі викладені тексти грамот. Приводять їх і мовою оригіналу, і українською та російською.
Книги в середні часи писали на дорогому пергаменті, що являв собою добре вичинену шкуру молодої тварини. Папір набуває поширення лише з середини XV ст., коли подешевшав. Тоді потреба у берестяній корі для записів відпала. Хоча кору, як доступний для писання матеріал, продовжували використовувати. Наприклад, етнограф С. В. Максимов бачив берестяну книжку в старообрядців на Мезені (середина ХІХ ст.).

Виявлені грамоти датовані, починаючи від першої чверті ХІ ст. до половини ХV ст. Вік зберігання для нетривкого предмета досить поважний, адже кора дерева - крихкий, недовговічний матеріал.
Ідеальними умовами, за яких консервуються рослинні матеріали, є заболочена прохолодна місцевість. При цьому болото повинно сягати певної глибини. Ось пояснення того, чому в районі Києві досі не знаходили берестяних грамот. Зате у Великому Новгороді, поряд із яким болота, їх багато.

До речі, у Новгороді берестяну грамоту археологи знайшли у 1951 році. Першим, хто здогадався про наявність подібних писемних документів у місті, - Василь Григорович Ян (1875 - 1954). Уродженець Києва, автор славетної історичної трилогії «Нашестя монголів», досліджуючи добу Олександра Невського, перегорнув купу старих документів. Він зрозумів, що для новгородців часів Невського був притаманний високий рівень культури. За таких умов у місті повинні діяли школи, де вчителі навчали містян грамоти. Значить, існували як засоби для писання, так і документи. Своє припущення Василь Григорович за нагоди озвучував.
Проте радянські історики Яна в очі висміювали. Всіх же переконували: у середні віки в Новгороді люд був відсталий, убогий і темний. І тільки радянська влада принесла людям світло культури.
У 1951 року російський археолог А. В. Арциховський у Новгороді на Троїцькому розкопі виявив велику кількість грамот на бересті. Учені їх віднесли до ХІ - початку ХІІ ст. Цікаво, що Троїцький розкоп, поблизу Кремля, до сьогодні найбільший. Остання грамота саме з нього.
Радянська влада, звичайно, пропустила відкриття Арциховського крізь призму своїх ідеологічних міркувань. Лише в 1953 році вчені змогли обнародувати берестяні грамоти.

В 1956 році дуже популярним в СРСР був зошит новгородського школяра Онфіма, з навчальними вправами та малюнками. Хлопчику, видно, набридло зубрити уроки. Він вирішив написати листа своєму другові. Для цього використав один аркуш зі свого берестяного зошита. Намалював себе на коні, а недруга, звичайно, під конем. Підписав малюнок: «Я звір». Поряд дописав увічливо «Кланяється Онфім Данилові». Зауваж: лист Онфіма йшов до нас дев'ять століть.

Це лише маленький епізод з моєї науково-популярної книжки «Таємничі знаки, або Біля витоків української писемності». Вона продається в Києві у крамниці «Наукова думка» (вул. М. Грушевського) та на книжковому ринку «Троєщина» в ятках «Книгоноші».