До Всесвітнього дня океанів Факти ICTV підготовили для своїх читачів 10 дивовижних явищ, що мають місце у морських глибинах. Мою увагу привернули два із них:
«На дні океанів існують справжні підводні річки.
У океані існує підводний водоспад.»

Цікаво, що у морі, прообразі океану, так само течуть річки й існують водоспади. При цьому прісні й солоні води не перемішуються. Адже їхній склад, температура, швидкість і напрямок течії різний. Ці дивовижні речі я використала, описуючи пересування свого героя дном Гостинного моря (кінець VІ ст. до н.е.).
Подаю фрагмент твору. Добавлю: він з розділу, поданого напередодні. Тоді я писала про акваланг. Читайте.

- Я згоден, - дивлячись прямо в протверезілі Діонісові очі, відповів Мишко.
- От і добре. Ходімо до Гіпакірію.
- Куди? Куди?
- Та до річки. Вона тут, недалеко. Називають її так. Скляна Гора на ній стоїть.
- Скляна Гора не в річці, вона в морі, - нагадав Мишко. - Далеко в морі.
- Це довго розказувати. Місто, яке заснували святоші й живуть у ньому, стоїть у дельті цієї річки, - вів своєї Діоніс. - Ходімо, ходімо.
- Нікуди я не піду, - прийняв незалежну позу хлопчик.
- Що ж... Зауваж: я цього не хотів... Але ти своєю впертістю змусив мене викликати столичок, - виголосив Діоніс.
Із посмішкою на устах він тер руки.
- Приготуйся, Мишо, слухати. Розповідь буде довгою.
Бог виноробства і гульні театральним жестом відвів праву руку і вправно крутнув древком.

Діоніс ображається на Мишка за тітку Неонілу

Другий стіл, так само, як і попередній, був закладений тарелями і дзбаном. Мишко вибирав із китиці рожевого винограду найкрупніші ягоди. Від м'яса його нудило, а від пундиків, коржиків і халви вернуло. Зате Діоніс почувався за обіднім столом, мов риба у воді. Він смакував янтарне вино і прицмокував.
- Розказуй, ну розказуй про Скляну Гору, - невтомно просив Мишко.
- Та зачекай, - відмахувався Діонісій, наповнюючи по самі вінця кантар. - То розмова серйозна. Для неї я ще не набрав потрібної кондиції.
- Коли набереш, то спати ляжеш. Я тебе знаю. Скажи, ти буваєш в Ольвії?
- Буваю.
- Ію бачив?
- Ні.
- Чому? Ти ж частенько гостював у їхній домівці. Дружив із Неонілою, Іїною мамою .
Діоніс повільно дудлив вино, а ще повільніше клав порожній кантар на стіл. А коли поклав, то голосно обурився:
- Ні, ви бачили такого нахабу? Бачили? Накапостив нам разом із дівчиськом, а тепер безневинним голосом питає: «Ію бачив?» Тьху! Нахабно знущається.
Мишко зіщулився, адже Діоніс знову вів мову з невидимими слухачами. Наразі не хвалив його за глибокі знання, а скаржився на нього.
Раптом Діоніс трахнув кулаком по столу. Мишко підскочив і опустився на стілець, вронивши у пісок рожеву ягоду. Олімпійський бог несамовито горлав на оторопілого хлопчика:
- Попрошу в моє приватне життя не втручатися. З Неонілою ми дружили. Звичайно, не без того... Розпивали один або й два дзбаники. Але ж потім як було весело. А ви з дівчиськом утрутилися. Зробили так, що Неоніла зазналася й перестала зі мною дружити. І, взагалі, - не хоче мене знати.
Останні слова Діоніс бурмотів крізь сльози, які незграбно розтирав по щоках. Можливо, засоромився сліз, бо схопив індиче стегно і люто згризав із кістки м'ясо.
Мишко не наважувався і слова вставити. Настрій його остаточно зіпсувався. Він удавав, що уважно розглядає морський краєвид на горизонті.
Діоніс швиргонув від «столичка» кістку й гучно відригнув. Узявся повчати Мишка:
- Слухай мене, хлопче, і запам'ятовуй. Вважаєш, що тут, де оце ми з тобою сидимо, завжди так було.
- А як було? - обернувся до буйного наставника хлопчик.
- По-перше, море було ген-ген. Звідси й не видно. Річка Гіпакірій була глибшою. Вона несла прісні води у обривистих кам'яних обіймах, що каньйоном називаються
- Вже уявив собі цю картину. Це, як Південний Буг. Там мій татко. Однокласники теж там - Петько з Катрусею. А з ними Еколог із Тарасом, студентом.
- Попрошу не перебивати! (Діоніс стукнув жезлом по столу і витримав педагогічну паузу.) Так, на чому я зупинився?
- На каньйоні, - радо підказав Мишко.
Він, справді, радів, що бог перестав сердитися на нього через тітку Неонілу, яка кинула дудлити вино і з Діонісом не водила компанії.
- Давно це було. У дельті Гіпакірій на стовпах, зроблених із залізного дерева, будували свої халупи святоші. Боги їм розказали про зледеніння, про всесвітній потоп...
Розповідь Діоніса катастрофічно затягувалася. Мишко набрався сміливості й пискнув:
- Я чув уже про те. Селище називалось Ук-Ра. Шаман розповідав скіфам цю легенду біля вогнища. Я слухав уважно. Усе запам'ятав.
Діоніс знову витримав педагогічну паузу - значно довшу за попередню.
- Пробач, будь ласка, більше не буду перебивати, - пискнув сполошений хлопчик.
Однак наставник до нього збайдужів. Наче без бажання, а вимушено, протяг руку до кантара. При цьому казав невидимим особам:
- Що ж, раз він знає історію Ук-Ра... Як кажуть, баба з возу - кобилі легше.
- Діонісе, ти ще не все розказав мені про річку, - нагадав ще більше сполошений хлопчик.
- Міг би про решту сам здогадатися, - неприязно кинув Діоніс і витер зап'ястям мокрого рота.
Мишко напружено думав. На жаль, ніякої відгадки він не придумав. Перехоплюючи нищівні погляди Діоніса, хлопчик зовсім занепав духом. Ніхто не хоче допомогти йому зняти з Гори шапку, щоб повернути її скіфам. Діоніс теж грається з ним, як кіт із мишею.
Хлопчик крадькома витер кулаком збіглу сльозу.
Бог, якого привела на світ смертна жінка, передумав карати хлопчика нищівними поглядами. Прочистив кахиканням горло і м'якшим голосом запитав:
- Малий, я тобі розповідав, що річка пробила русло у камені?
Мишко не підводячи голови, буркнув:
- Так, розповідав. Але що з того? Південний Буг теж несе свої води у камінних берегах.
- А то, що Гіпакірій і під морем несе свої води у високих берегах.
Здогадка проштрикнула кмітливу головку. Очі хлопчика розцвіли й збільшилися в кілька разів. Довірливим голосом шепотів:
- Діонісе, ти хочеш сказати: річка Гіпакірій тече дном моря наче сушею?
- Саме так. То рівно тече, то викидає коліна, то падає з гори. І при цьому води не перемішуються. У морі вона солона...
- ...а у річці - прісна, - вигукнув Мишко, втішений, що такий догадливий. - О, виходить, можна течією річки доплисти до Скляної Гори.
Діоніс заляпав долонями:
- Нарешті! Боже телятко прозріло! О, за це слід випити.

Книгу Лідія Гулько "Залізна шапка Арпоксая" можна придбати у видавництві Стрельбицького:

www. Strelbooks.com