На початку літа на зв'язок вийшов незнайомий чоловік. Назвався Анатолієм. Запросив на вечір пам'яті своєї дружини поетеси Лідії Новікової. Сказав, що телефонував зі стаціонарного телефону, але мій хатній чомусь не озивався. Номер же мобільного отримав від радосинців.
Мене здивувала настійливість чоловіка. Адже з Лідією я впродовж останніх років не підтримувала стосунків. Про це я йому чесно сказала. Він пояснив: запрошує всіх тих, кого знайшов у записній книжці дружини. 
Після розмови я собі не знаходила місця. Адже небеса дарували для мене можливість спілкуватися, дружити з прекрасною світлою людиною. Я же чомусь вважала, що мої дзвінки Лідія розцінить, як нав'язування себе, своєї дружби. А вона, виходить, роками зберігали мої координати. І родину мала добру...
Я згадувала наше знайомство, коротке спілкування. Знайшла свій відгук на її збірки поезій. Ми обмінялися номерами телефонів (мобільних тоді не мали). Невдовзі я перестала відвідувати «Радосинь». Спілкування з Лідією обірвалося.
Я знайшла свій невеликий відгук на Лідині книжки. Уважно його перечитала. Здивувало те, що вже тоді відчула в її творчості тривожні ноти. О, Лідія  передбачила свою коротку життєву дорогу.

Публікую цей допис вперше:

- Свої нові вірші нам прочитає Лідія Новікова, - оголосив лідер «Радосиня» Дмитро Чередніченко.
Невисока, зі швидкими допитливими очима, над якими кучерявилось біляве волосся, молода пані швидко й виразно читала зі сцени. Вірші прості за формою і легкі для розуміння. Поетці тепло аплодували, вітали з виходом у світ книжок. Отак увійшла в моє життя поетеса і моя тезка.
Лідія при першій же зустрічі подарувала мені свої збірки поезій. «Матіолова ніч» розрахована на дорослих і малих читачів, «На Калиновому місточку» для маленьких. Я їх із задоволенням читала.

Відмітила, що поезія Новікової на диво образна. Образи нею творяться легко, природно, без будь якого напруження. Можливо, секрет криється в тому, що поетеса дивиться ж на світ дитячими очима й пропускає побачене й відчуте крізь  незіпсуте серце. Ось вона споглядає маки, що підпалили поле; вечір, що гаптує шовком небеса; калину в білому вінку. Пише про нерозділене кохання. Її турбує стан рідної мови і низький рівень патріотизму краян. Трапляються філософські речі. Деякі вірші створені в народному стилі, приміром «Не сумуй, калино...». У поезії «Дві тополі» звучить мелодія Шевченкових творів. У деяких вчуваю мотиви сонетів Шекспіра («Лягають на папір мої думки», «Повні жмені спогадів набрала»). Такі поезії могла написати лише українська жінка:

Яворами встелена долівка,
Рушники - мов крила голубів...
І стоїть хатина, наче дівка,
Виглядає соколів-синів.

Її лірична героїня - «маленька людина великого міста, //Де панує радість і сум». Зачарована красою природи, вона почувається на її тлі затишно, як Лесина Мавка. Та попри все це земна жінка. Їй притаманна зміна настрою: радість змінюється сумом і навпаки. Можливо, через це у віршах забагато образів туману, диму, вологи, темноти. Крізь них просочується душевний біль. Образ легеня, котрого кохає героїня, вносить неспокій, дисгармонію в її душу. Героїня зізнається:

Перший погляд - тільки мить,
Світ неначе провалився,
В серце загнано мечі,
Голос грому покотився.

До того ж коханий невловимий, невидимий.

І чула той голос, але я
Зловити його не могла.
................................
А ти, як дим, піднявся й полетів,
І вже мені тебе не стало видно.

Мотиви таємничості, невловимості, коли земля пропадає під ногами, а голос щось улесливо нашіптує, й водночас у серце заганяє мечі, викликають тривогу. Подібні мотиви звучать у поезіях великих митців. От тільки доля їхня чомусь нещаслива.
Лірична героїня розгублена. З розпачем у голосі вигукує:

Мелодії небес, ви де?
Проміння сонячне ж не грає,
Туманом вкритий сивий день
В обіймах осені дрімає.

Тепер щодо назв збірок: «Матіолова ніч», «На Калиновому місточку». Так, вони мелодійні, красиві. Однак слова «ніч» та «міст» несуть у собі й негативний заряд. Згадаймо, що Іван Селянський син бився зі Змієм на Калиновому мості. Також калиновий міст, як нетривкий матеріал, мостили для небіжчика. Калиновий міст - це й межа між життям та смертю, іноді друга половина життя, старість. Наприклад, у Панча читаємо:

Запряжу чотири коні, коні воронії
Та поїду доганяти літа молодії.
Ой догнав же літа свої на калиновім мості
- Вернітеся, літа мої, хоч до мене в гості.

У збірці «Матіолова ніч» привернула увагу строфа:

У злеті мрій буття зникає,
І час призупиняє біг.
Це вічність із нами розмовляє
На перехресті двох доріг.

У вічність таки ведуть дві дороги. Бажаю нашій поетесі вибрати Божу дорогу. На ній вона плекатиме, розвиватиме свій рідкісний талант. Цнотливими очима споглядатиме світ і відтворюватиме його словами на папері. Бо ж нас, вдячних уважних читачів, захоплює Лідин рукотворний рай.