20 років тому, а саме 25 червня 1997 року, відлетіла в ирій душа Жак-Ів Кусто, знаменитого дослідника Світового океану. Сенс життя Кусто бачив у тому, щоб вивільнити людину від пут Землі. З цією метою винайшов кілька речей, що дають людині тимчасове звільнення. У цьому ряду акваланг, апарат для дихання під водою.
Свій перший акваланг (названий «Підводні легені») Кусто змонтував із камери мотоцикла і коробки від протигаза, яку заповнював хімічною речовиною. Проте під час випробовування цього апарата, Кусто ледве не загинув. 1943 року винахідник разом з інженером Емілем Ганьяном удосконалив апарат. Згодом його піддали ще більшим реноваціям. Наразі акваланг використовують у всьому світі.

Виникає запитання: невже людство до 1943 року не прагнуло і не мало змоги годинами перебувати під водою? Адже гомо сапієнс вже порядкував на Землі цілих 100 тисяч років, а, можливо, і всі 200-ті ?
Насправді з такою проблемою я зіткнулася при написанні художнього твору «Залізна шапка Арпоксая», в якому описані події кінця  шостого століття до нашої ери. За сюжетом герой повинен плисти дном Гостинного моря, до його найглибшого місця.
Усе ж я справилась із цим завданням. Подаю фрагмент твору:

Мишко вирішив не ображатися на Діоніса. Зіскочив зі стільця, гарячково пропонував:
- Починаймо щось робити.
- Що саме? - плямкав мокрим ротом Діоніс.
- Одягай на мене водолазний костюм.
- Не поспішай. Устигнемо з козами на торг. Сідай. Чого скочив?
Мишка зітхнув:
- Я міг би сидіти з тобою довго. Але взавтра такий день...
- Пролітав Гефест у сандалях із крильцями. Поінформував: «Узавтра без опадів. Геліус-сонце на золотій колісниці забереться найвище».
- Так, узавтра рівнодення. Царська сотня блискавичного реагування повинна прибути зі шапкою Арпоксая до Семи Могил. Шапку надіне Скопасіс, цар катіар і траспій. Без цієї шапки нікого з царства Скопасіса на свято не пропустять. Скіла з його сотнею теж не пустять...
- М-да. Діло серйозне. Знаю: на Семи Могилах скіфи щороку збираються, щоб набратися сил від Всеперемагаючого Сонця. Доведеться мені зайнятися цією справою. (Діоніс простяг руку до кантара.) А перед важкою роботою, що потрібно? - Бог мовчки, вичікувально наливав.
Відповіді від юного співрозмовника не прозвучало. Діоніс радісно виголосив:
- Правильно, потрібно випити.

Аргіронет - водяний хижак

- Ану, обкрутися, синку, - жартував Діоніс, що стояв не твердо на ногах.
Задоволений Мишко підстрибував.
- Мені подобається костюм. Він гумовий, щільно прилягає до тіла. І чудового кольору. Блакитний. Тепер я справжній водолаз. (Зупинився.) А чому гума горбкувата, як шкіра ропухи?
- У воді зрозумієш перевагу цієї поверхні.
- У тебе, Діонісе, усе класно виходить. Плеснув руками, щось пробурмотів, крутнув палицею і - на Мишо! Готово!
- Не палицею, а жезлом, можна - тирсом. На кінці тирса золота шишка пінії. Тирс - символ мого божественного походження.
- Пробач, Діонісе. Я не хотів тебе образити... Прошу, крутни своїм божественним... жезлом ще раз.
- Для чого?
- Зроби для мене ласти. Також акваланг.
- Не доганяю, - зізнався налиганий бог.
- А що тут розуміти. Простий балон із киснем. Я ж повинен під водою дихати. А ласти допоможуть плисти, - якомога переконливіше пояснював хлопчик.
- У нас занурюються і сидять під водою із дзвоном, наповненим повітрям. Зробити його нічого не варто. Ось тобі... На...
Діоніс, похитуючись, щось невиразне бурмотів. Водночас малював жезлом у повітрі якусь неоковирну фігуру. Мишко витріщив радісні оченята і наставив обидві долоні - готовий взяти обіцяний дзвін. Вийшла, однак, прикра заминка. Дзвін чомусь не з'являвся, хоча Діоніс намалював не одну, а багацько фігур. Бажаної речі він не отримав.
- Не з'явився, - гірко констатував Мишко. І стиха дорікнув богу: - Ти надто багато випив вина. Навіть не можеш намалювати кола.
Діоніс махнув рукою:
- Не про те балакаєш.
- Про те, про те, - осмілів Мишко.
- Слухай, а чого я морочусь? Не знаєш? І я не знаю. Адже дзвін можна взяти готовий.
- Де?
- Зараз побачиш. Знайду водяного павучка й відберу в нього хатку. Чого я думаю? Річка же поряд.
Мишко ледь помітно кивав головою. А коли Діоніс заліз в осоку, то крутив пальцем біля скроні, ще й свиснув услід богові веселощів.
- Мишо, ходи до мене? - донеслося з осоки.
«Бебехнувся в грязюку - підвестися не може. Ох, доведеться його цурпелити на собі до берега», - невтішно думав Мишко, чалапаючи доріжкою, прокладеною пияком.
- Ось він, миленький. Саме такий, як треба. І хатка в нього велика, як горіх. Зараз доберуся до неї. Накладу Мишкові на голову, - бурмотів зігнутий Діоніс.
«Допився до коників», - поставив богові клінічний діагноз хлопчик.
Діоніса занесло вбік. Але на ногах утримався. І говорив досить розбірливо:
- Мишо, стань біля мене. Ні, ще ближче. Зараз я висвічу цього звіра. Зблизька його розглянеш.
На божественному жезлі спалахнула вогнем шишка пінії. Діоніс перевернув шишку донизу. Яскравий струмінь пронизав каламутну воду. Хлопчик присів. Він чітко розрізнив під водою милого павучка. Той скидався на краплину олова, розцяцьковану чорними крапельками. Ось павучок відійшов від сплетеного з павутини гнізда і сплив волохатим черевцем догори. При цьому сумирно схилив голівку. Побув трішки на поверхні й знову булькнув під воду, до свого круглого гніздечка.
- Носи, носи, звіре, бульбашки з повітрям на волосинах. Мишкові воно знадобиться у морі, - коментував роботу комахи Діоніс.
За тим сплюнув гидливо:
- Ох, і звірюка люта. Був би більший - усіх би тварин і людей зжер.
- Ти, Діонісе, невиправний вигадник, - зайшовся сміхом хлопчик. - Це просто павучок. Невинна комашка.
- Ти що, не знаєш його? - вирячив баньки Діоніс. - Так це ж страшний хижак. Сам Аргіронет.
- Ха-ха-ха! - не міг зупинитися Мишко.
Усе негативне, що досі носив у собі, він виплеснув на пияка:
- Ти невиправно дурний. Хочеш, залишайся у болоті, а я звідси піду. Тут комарів багато.
Діоніс стояв перед ним прямо, вільно й ледь-ледь посміхався. У звужених зіницях бога мигнуло таке, чого Мишко злякався. По його спині пробіг віртуальний хробак і нестерпно-лоскітно перебирав мікроскопічними лапками. Раптом хлопчак згадав, що Діоніс так само посміхався, коли пірати зв'язували його мотузкою. Мишкове серце гучно калатало, передчуваючи лихо. І воно не помилилося...
Бог виноробства, гульні та мистецтва різко змахнув чарівним жезлом над крихітним павучком. В один мент павучок перетворився на гігантську жирну потвору.
Хижак погрозливо хитався на тонких волохатих лапах. Його вісім холодних застиглих очей втупилися в ошелешеного хлопчака, підстерігаючи бодай якийсь з його боку рух.
Мишко машинально хитнувся назад: шукав захисту в Діоніса. Туша відразу поперла на хлопчика. Бідолаха крутнувся, хотів утекти. Але не встиг. Трьохсоткілограмовий хижак накинувся на нього, підім'яв під себе. Хлопчик голосно гикнув. Сили його повністю покинули. Він уже не пручався.
Потвора перевернула жертву донизу головою. Вертіла і крутила нею з такою швидкістю, з якою артист орудує булавою на арені цирку. Коли Аргіронет досхочу натішився, то перейшов до ще приємніших для себе дій. Наразі витягував зі свого черева канат, блискучий і міцний. Старанно й туго обвивав ним свою жертву.
Мишкові забракло повітря. Він знепритомнів.

Останні попередження Діоніса

Діоніс, що тримав руки за спиною, тоном переможця запитував Мишка:
- Тепер ти переконався, хто такий Аргіронет?
- Переконався, - схлипнув Мишко.
Про себе хлопчик вирішив тікати від бога дурних розваг і веселощів. Краще бути сам на сам із дикою природою, ніж у компанії алкоголіка.
- Овва, Мишо, не вередуй, - заспокоював його Діоніс. - Ти не раз ще дякуватимеш мені за науку.
- За науку? Яку? - аж присів від небаченого нахабства Мишко.
- Ну, хоча б за павука. Хіба я не попереджав тебе, що він хижак? Не попереджав?
Не почувши відповіді, бог самозадоволено підтвердив:
- Попереджав.
Хлопчик опустив голову. Він ще повністю не прийшов до тями після пригоди з Аргіронетом. У нього й досі тремтіли коліна. Заперечувати Діонісові та доказувати своє він не наважився. Чого доброго збільшить у мільйон разів комара, що оце дзижчить над вухом.
- Зараз ти підеш під воду, - безтурботним голосом мовив Діоніс.
- Під воду? - вдруге присів Мишко. - Я спущусь під воду? Але ж у мене немає дзвону із киснем?
- Чому немає? Коли я збільшив павука, то збільшилося все його господарство. Ось він. Тримай.
Діоніс театральним жестом вихопив із-за спини велику прозору й водночас тверду кулю.
Мишко крутив прозорим баняком, розглядав його.
- Невже це той самий горіх? Діонісе, та тобі ціни немає. Ти здатний робити чудеса з чудес. Ти найкращий, найталановитіший. Ти такий, такий...
- О, Мишо, ти ще не всі мої таланти знаєш, - запишався Діоніс. - Ну, добре. Про них якось потім тобі розповім... за столичком. А зараз слухай: Під водою неймовірно красиво. На суші теж є гарні місця. Але підводний світ ні з якими земними красотами не зрівняти.
- Так, так, Діонісе. 82 проценти різновидів рослин земної кулі зібрані саме під водою, - блиснув обізнаністю член гуртка «Жива планета».
- Гм... Але особливо багатий підводний світ у цьому морі.
- Татко мені розповідав, що тварин у Чорному морі мало. А на глибині взагалі  мертва зона. Там сірководень.
- Можливо, у Чорному морі  водиться сірководень, але у Гостинному - вода тепла й чиста, мов сльоза невинної дитини. Там росте-квітує прекрасний сад Посейдона. Мишо, хай напад павука для тебе стане уроком. Не торкайся, не чіпай у морі ані рослин, ані тварин. Особливо тих, що виглядають милими і лагідними створіннями.
- Не переживай за мене. Маю камінець, який просигналить у разі небезпеки...

Нагадую, книжка Лідія Гулько «Залізна шапка Арпоксая» опублікована видавництвом Стрельбицького, де її можна придбати за адресою:

 www. strelbooks. com