15 травня колекція скіфських речей поповнилася чашею, яку шукачі скарбів вирили поблизу селища Шрамівка Драбівського району, що на Черкащині. Про скіфську чашу, як культовий посуд, письмово перший повідав світові історик Геродот.
Українські вчені доводять, що земля в наших кордонах залюднена спокон віків. Мінялася лише назва населення. Ось чому така увага до скіфів, що господарювали в наших кордонах (можливо, дві тисячі років), до їхньої культури. В ній ми віднаходили свої негативні й позитивні риси.

«Чаша - старовинна посудина округлої форми з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв); келих», - читаємо в тлумачному словнику. Чашею називають і посуд, вмістище якого подібної форми. В християнській церкві під час літургії використовують потир, що за формою є чашею. Частини посуду, деталі чогось, споруди подібної форми називають чашею. Так називають і купол неба, ямку навколо стовбура дерева, улоговину, водоймище тощо.
Цікаві фразеологізми придумав наш народ із цим словом:
Випити чашу до дна; Випити чашу муки; Випити смертельну чашу; Класти на чашу ваги.
Автори постів, присвячених віднайденій на Черкащині скіфській чаші, торкаються теми побратимства, під час яких використовувалася чаша. Пов'язують цю гарну традицію із сьогоденням, бо скіфська традиція братання існує і в наші дні. «Приміром, зараз на Сході, наші хлопці, що боронять країну від російських загарбників, також один одного вважають побратимами.»
Теми чаші та побратимства я ніяк не могла не торкнутися в своєму науково-фантастичному творі «Помста перса Дарія, або Скіфо-перська війна». Подаю два фрагменти:

У білому шатрі

Летіли гінці тривожної вісті в царства і племена, з якими межувала Скіфія. Летіли і криком кричали:
- Народе, тривога! Погибель іде на твою землю! Усі табуни, усе твоє багатство Перс забере!
А царям передавали:
- Якщо ти стоїш, то не сідай. Якщо сидиш, зразу вставай. Перс захопив Фракію, полонив гетів. Захопить і твої стада. Спіши до білого шатра царя калліпідів, що проти північного вітру від Ольвії. Іданфірс запрошує царів на саміт.
Чому ж тоді царі віддалених земель прибули на саміт раніше тих, чиї стада посли неподалік скіфських? Невже безпека рідної землі для них мало важить?
Кожному прибулому скіфи раділи, як улюбленому синові . Старики, вбрані в святкові каптани, тримали за поводи їхніх коней. Царі злазили з коней і ставали на червону доріжку, що вела поміж двох багать. Очищені від злих духів, заходили у біле розлоге шатро. Там їх приймали старші скіфи, а молодші догідливо підкладали замшеві подушки.
На вході у шатро прив'язаний до стовпа бичачий бурдюк із розчепіреними ногами. Сліпий раб невтомно орудує у ньому ложкою, мов веслом, збиваючи кобиляче молоко в міцну піну. Тут же без'язикі раби розливають напій у обкладені золотими пластинами чаші. За окликом старшого чашника піднесуть їх гостям, відповідно до чину та віку кожного.
Царі сидять півколом на вовняних килимах. Перед ними низькі столи на срібних ніжках. На стільницях тарелі зі смажениною - найкращими шматками баранини і конини. Поміж тарелями солоні й медові коржі, лимони, горіхи, сушений виноград, цибуля. Заповідали предки: спершу трапеза, а розмова тектиме сама собою.
- Чому страв не торкаєтесь? - питали господарі.
- Такий у нас звичай, - відповідали гості, ховаючи очі. - Треба знати того, з ким їси хліб-сіль. А ми один-одного не знаємо.
Так і сидять мовчки. Дивляться на присутніх і проганяють мух. Приємний запах баранячого лою, однак, нестерпно дражнить. Прибулі відвертаються від столу: не гоже бенкетувати в того, хто ще вчора був твоїм ворогом.
У кам'яній чаші, викладеній на землі, яскравою квіткою жевріло вугілля. Спиною до вогнища сидить Іданфірс - цар усіх скіфських царів. По праву руку владики (у ній символ влади - золотий топірець) Аріапіф, господар шатра. По ліву - Скопасіс з Таксакісом, перші царі серед скіфів. Нижче - князі. Серед них головний ратевода Скіфарб і перший радник Євстахій. До князів туляться наполохані греки.

/////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

Іданфірс обережно поклав на столик жертовну голову з виваленим язиком. Повагом провів кінчиками пальців по своїй сріблястій бороді. Після зі зосередженим видом рубав голову на кавалки. Жирніші кидав у вогонь, а менш жирні швиргав гостям. При цьому монотонно промовляв:
- Жертовного м'яса скуштуйте... Жертовного м'яса скуштуйте...
Раби забігали за спинами гостей із повними чашами. Скіфи спершу хлюпали напій на землю, далі обережно дули на піну. Зі заплющеними очима тягнули напій в себе. Насолоджувалися його прохолодою і смаком. Передавали чашу сусіду, нижчому за чином чи віком.
Дехто, користуючись нагодою, вибрав собі товариша для побратимства. Зокрема, Євстафій із Фанагором. Чоловіки опустили ножі в наповнені вином чаші. Кожен провів лезом ножа по руці, а кров зібрав у свою чашу. Ось наступив завершальний етап побратимства. Чоловіки переплели правиці й приклали вуста до чаші. Але не своєї, а товариша. Випили чарівний коктейль до дна, до краплинки. І, нарешті, апогей обряду. Євстафій з Фанагором знімали піну з вусів. Били один одного по спині й, задоволені своїм вибором, реготали. Відтепер вони побратими. Радітимуть успіхам один одного і допомагатимуть у разі біди.
У білому шатрі гомінко. Шматочки м'яса та жиру господарі брали трьома пальцями і клали їх у рот гостям. Підносили їм до вуст і свої чаші. Розпарені наїдками та напоями, чоловіки час від часу кидали позирки на старшого.
Іданфірс задумливо дивився у полум'я і лише торкався страв. Ось стрепенувся, наче відганяв невтішні думи. Подав голос. Присутні похапцем ковтали жованку. Жодне слово найстаршого хай не пролетить мимо вух, як оці мухи. Крий їх, боже. Так багато мушні залетіло в шатро на дух смаженини.
- Коли сколот не знає, як йому бути, то згадує подвиги героїв, їхні повчання. Ці повчання передаються на сходках одноплемінникам, а біля родинного вогнища - синам. Повчання служать для сколота священним заповітом, законом. Слухайте, мої товариші. Слухайте пророчі слова шанобливо, з острахом. Я - Іданфірс, цар всіх царів, співатиму.
У шатрі запала тиша, яку порушували тільки пискливі ластівки, що стрілами миготіли над діркою шатра. Прикривши запалі очі пергаментними повіками, Іданфірс почав ритмічно розхитуватися. Правицю зі зімкненими трьома пучками він картинно відвів убік. Високим фальцетом затягнув:

Книга опублікована в електронному виді видавництвом Стрельбицького.