Поширенню писемності серед слов'ян сприяла християнська релігія. Відомо, що апостол Павло, вихований в Єрусалимі, подорожував з цією метою містами Європи. Святий заснував церкви у Корінті, Філіппі, Солуні. У названих містах він підготував учнів, які продовжували його справу. Апостол залишав своїм учням книжки, переписувався з ними.
Пізніше, у 395 році, християнська церква розпалася на римсько-католицьку, очолювану Ватиканом, та греко-православну з центром у Візантії. Перша обрала своєю мовою латиницю, друга - грецьку мову і грецьке письмо.
Розкол християнської церкви вплинув на розвиток писемності серед східних слов'ян.

Цінні знання про слов'ян отримуємо з руських списків ХІІ ст. Розгортаємо «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала». Дізнаємося, що Яфетове потомство норики, або слов'яни осідало повздовж Дунаю. (Нині це територія Угорщини і Болгарії.) Далі слов'яни розселилися по річці Морава. Їх там називали моравами і чехами. Під тиском волохів дунайські слов'яни сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів пішли поляни. Інші ляхи прозвалися лютичами, мазовшанами, поморянами. Так само ті поляни, які осіли по течії Дніпра назвалися полянами. А ті, що осіли в лісах, - древлянами. «...а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами - од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї річки вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем - словенами; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.
І так розійшовся слов'янський народ, а від його імені й дістали свою назву слов'янські письмена». Здавна по Дніпру проходила «путь із Варягів у Греки, а із Греків у Варяги. Апостол Андрій із Корсуня дійшов до київських гір. Він благословив гори сі і поставив хреста. На сьому місці «опісля постав Київ». Серед полян виділялася родина, до якої належали брати Кий, Щек і Хорив та сестра Либідь. «І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів».
Слов'янський люд на Русі складався з племен полян, деревлян, новгородців, полочан, дреговичів, сіверян, бужан, волинян, уличів і тиверців. «...Сиділи по другому Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть города їх і до сьогодні. Через те називали їх греки «Велика Скіфія». «Усі племена мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне - свій норов.» Болгари прийшли від хозар. Оселилися вони по Дунаю і почали утискати слов'ян. «...Коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися наша земля - Руська земля».
858 року Михайло-цесар пішов на Болгар. Військо цесаря рухалося сушею і морем. Болгари зрозуміли, що не зможуть протистояти силі Михайла, дали згоду покоритися грекам і охреститися. Тоді запанував мир між двома країнами.

У середині першого тисячоліття слов'янські племена, які заселяли Центральну і Східну Європу, межували на півдні з Грецією, Італією та Візантією. Ці країни в той час мали високу цивілізацію, користувалися буквеним письмом.
Слов'янські племена характеризувалися войовничими рисами, тож постійно порушували кордони південних сусідів. Для того щоб їх стримати й окультурити, Рим і Візантія через місіонерів почали схиляти «варварів» до християнської віри. Першими усвідомили необхідність увійти в лоно християнської церкви ті слов'яни, що тісно стикалися з європейським культурним світом. На початку ІХ ст. слов'яни почали приймати християнство.

Найяскравішими зірками серед місіонерів по праву вважають рідних братів Кирила і Мефодія. Їх називають рівноапостольними, слов'янськими просвітителями. Вони є авторами письма, прямого попередника нашого сучасного алфавіту. Кирило і Мефодій відстоювали самобутність слов'янської культури. Ними було підготовлено ґрунт для розквіту давньослов'янської літератури.
Кирило (у миру Костянтин) народився 826 року. Мефодій (у миру Михайло), народився у 820 році. За переказами батько майбутніх просвітителів походив від болгар, а мати від греків. Брати мешкали у Македонії, портовому місті Солуні. Це місто досить унікальне. Половина мешканців у ньому греки, а половина слов'яни. Тому брати мали змогу не лише добре вивчити болгарську, грецьку і слов'янську мови, але й чути на вулицях портового міста інші мови.
Коли хлопці підросли, то покинули батьківський дім. На деякий час їхні шляхи розійшлися. Кирило пішов слідами свого батька: служив у війську. У 27 років він дослужився до посади воєводи в одній із візантійських провінцій. (До речі, там мешкали слов'яни.) Незважаючи на молодий вік, Кирило зарекомендував себе розумним і справедливим правителем. Розказують, що й зовнішньо виглядав досить привабливо, був високий, дужий. Дивився на людей привітно, ховаючи ласкаву усмішку в кучерявій русій бороді. Проте суєтне життя чоловіка почало втомлювати і дратувати. Він добровільно покидає службу і осідає в монастирі. У 37 років приймає постриг та ім'я Мефодія.
Як зовнішністю, так і вподобаннями молодший брат відрізнявся від старшого. Так, Костянтин був блідий і худорлявий, мав темні очі, що горіли жаринами. А ще Костянтин характеризувався великими розумовими здібностями. Він надзвичайно любив читати книги. Цікаво, що семирічною дитиною йому приснився віщий сон. Ніби то він повинен був вибрати собі дружину з усіх дівчат міста. Костянтин вибрав найпрекраснішу. Вона називалася Софія, або Мудрість. Феноменальна пам'ять і блискучі здібності хлопчика вповні розкрилися в школі. Згодом закінчив Магнаврський університет і вищу школу в Царгороді при дворі імператора Михайла ІІІ. Здобувши гарну освіту, Костянтин викладав філософію. Потім працював патріаршим бібліотекаром у Константинополі. Прославився юнак під час богословських диспутів з вождем іконоборців (колишнім патріархом Аммієм), над яким отримав блискучу перемогу.
У ролі місіонера і проповідника Костянтин побував у Сирії, Криму, Хазарії. Повертаючись від хазарів, завернув до Херсонесу, заселеному готами. Допитливий місіонер (його називали Філософом) звернув увагу на книгу, якою послуговувався в церкві руський священик. Сучасні вчені доводять, що ця книга була написана візантійським скорописом і що грецькі літери в ній передавали живу слов'янську мову.
Великосвітське життя гнітило Костянтина, вселяло в його душу неспокій. Врешті-решт він покинув імператорський двір. Прихисток знайшов у монастирі біля старшого брата. Так само, як Мефодій, усамітнився, молився.
Духовний скарб не може перебувати без руху, без користі для людей. Чоловік сміливий і мудрий, як і той, що має світлий розум, високу освіту і дар блискучого промовця, у всі часи затребувані. У 850 році візантійський імператор і патріарх направляють братів з місією до Болгарії. Там переконливою проповіддю брати схилили багатьох язичників прийняти християнство. Після у складі імператорських місій брати побували у різних країнах. Цікава деталь: для того, щоб вести дискусії зі злісними язичниками, Костянтин вивчав їхні мови. Блискучий полеміст, він володів даром переконувати людей. У вільний від промов і молитов час брати трудилися, перекладаючи грецькі книги.
Наприкінці 862 року до Константинополя прибули посли з Моравії. Треба сказати, що моравська верхівка прийняли християнство ще три десятиліття тому. Тим часом у Моравії дуже активно діяли латинські місіонери. Представники Ватикану проповідували Євангеліє латиницею, не переймаючись тим, що воно не зрозуміле для місцевого населення. Моравський князь Ростислав прагнув здобути незалежність для своєї країни. Отож посли просили візантійського імператора Михайла ІІІ прислати до Моравії учителя, котрий викладав би православну віру зрозумілою для слов'ян мовою.
Виконання цього важливого завдання імператор покладає на солунських братів, адже вони вільно спілкувалися слов'янською мовою.
Костянтин дізнався, що в Моравії відсутнє Святе Письмо мовою населення, що мешкало в тому краю. Прикро вражений, він вигукнув: «Просвіщати народ без письмен його мови - однаково, що намагатися писати на воді!» Просвітитель укріпився в думці скласти азбуку, яка б відповідала артикуляції слов'ян.
Серед учених досі нема згоди стосовно того, яку форму письма створили Кирило і Мефодій: кирилицю чи глаголицю? Якщо ту і ту, тоді яка з них з'явилася першою? Щоправда, у богословів усталилася своя думка. Вони стверджують: 863 року Кирило і Мефодій створили глаголицю.

Радянські вчені доводили, що протягом одного року Костянтин і Мефодій переклали Святе Письмо та три-чотири богослужбові книги. Перекладали навчителі святі книги на народну, або слов'янську мову. Її називають старослов'янською. Багата лексикою, з розгалуженою системою словотворчих засобів, ця мова вповні задовольняла потреби слов'ян у літературній мові. Позитивний вплив на розвиток старослов'янської мови, як книжної, мала грецька з її розвинутими граматичними правилами, порівняннями і епітетами. Важив і величавий плин грецької мови. Всі ці чинники працювали на успіх перших перекладів Святого Письма.
Насправді створити абетку, перекласти для слов'ян богослужбові книги і Святе Письмо та ще й переписати їх новими літерами, погодься зі мною, - колосальна робота. Костянтину Філософу і його брату Мефодію разом «із поспішниками» потрібно було працювати не один, а багато років. Щоправда, побутує й така думка: брати почали займатися створенням нової абетки ще в 50-ті роки ІХ ст. Тоді вони жили в монастирі на Олімпі (в Малій Азії), що на узбережжі Мармурового моря. У «Житії Костянтина», зокрема, мовиться про те, що брати постійно творили молитву Богу, займаючись тільки книгами. Безперечно, братам стало в нагоді перебування в молоді роки серед громади, де звучала слов'янська мова. Можемо припустити, що Кирило пригадав книгу, яку святий отець читав у херсонеській церкві.

Не пізніше 863 року Костянтин Філософ та Мефодій вирушили до Великої Моравії. Вони везли з собою перекладені богослужбові книги, записані новоствореною абеткою. О, на княжому дворі братів зустріли гостинно. З великою радістю і піднесенням прості люди слухали проповіді братів. Ще б пак! Сакральні істини вони виголошували не бездушною латиною, а їхнім рідним словом. Отож 863-й рік вважають початком слов'янського письма і книжкової справи.
Костянтин переклав увесь церковний чин. Навчив моравців молитвам: ранковим, вечірнім, почасовим, повечірнім і таємним.
Братам належить першість у створенні літературної старослов'янської мови на базі солунського діалекту. Вона містила багато спільних слів, які вживали слов'яни, що належали до різних етнічних груп. Літературну мову розуміли всі слов'яни. На перших порах старослов'янську мову використовували для культових потреб. Згодом вона набула загальнослов'янського, культурного й освітнього значення. Ця мова побутувала також у східних слов'ян. Про це свідчать «Київські глаголичні листки», які, до слова, пересипані моравізмами.
Великоморавське князівство часів Мефодія і Кирила потерпало від засилля німецьких феодалів та німецько-католицького духовенства. Варвари не лише загрожували державній самостійності слов'янського населення, але й прагнули знищити їхню національну свідомість, культуру та мову. Боротьба моравців проти утисків чужоземців набирала політичного характеру.
Під впливом братів-просвітителів пустіли німецькі церкви. Хіба могли латиняни змиритися з крахом своїх вселенських планів? За допомогою короля Людовика Німецького їм вдалося скинути князя Ростислава. Брати-просвітителі спішно перебралися в сусідню Паннонію. Там вони продовжують свою просвітительську діяльність. Тим часом німці, захопивши Моравію, почали посягати й на слов'янську Паннонію.

Про активну діяльність братів, котрі трудилися в Моравії понад трьох років, дізнався римський папа. Він викликав їх до Риму. Перед понтифіком брати мужньо захищали права слов'ян на слухання Божого слова рідною, слов'янською мовою.
До речі, переклад Святого Письма на неканонізовану слов'янську мову протирічив принципам католицької церкви. Але дії тих, що хулили Кирила і Мефодія, папа засудив. Нібито сказав: «Хай хвалять Бога всі народи».
869 року обірвалася нитка життя 42-літнього Костянтина Філософа. За 50 днів до смерті, він прийняв схиму та вибрав собі ім'я Кирила. Поховали слов'янського навчителя у Римі.
Мефодію вдалося взяти у папи спеціальне послання, що дозволяло йому поширювати слов'янські книги і вести богослужіння слов'янською мовою. Учитель повернувся в Паннонію. Із «Житія Мефодія» черпаємо таку інформацію. Посадив Мефодій двох своїх учнів, попів-скорописців, за переклади Святого Письма. За шість-вісім місяців вони переклали всі книги Письма (окрім книг Макавеїв), з грецької мови на слов'янську. Проте німецькі служки злісно протистояли місії Мефодія. Незважаючи на дозвіл папи, винесли присуд: кинути учителя разом із його учнями до в'язниці.
Тим часом боротьба слов'янських патріотів проти чужоземного засилля не припинялася. Моравії врешті решт вдалося скинути німецьке іго. Звільнений із в'язниці, Мефодій продовжує свою місіонерську діяльність у Чехії та Польщі. Проте й надалі Мефодію та його учням доводилося поширювати слов'янське письмо в умовах наступу німецьких феодалів і католицьких церковників. Просвітителів виганяли, їхні книги спалювали на кострищах.
885 року, надломлений переслідуваннями, Мефодій відійшов у кращі світи. З поваги до подвигу великого просвітителя його відспівували трьома мовами, одна з яких - слов'янська.

Жодного слова, написаного рукою Кирила і Мефодія, не зберіг безжальний час. На сьогодні найдавнішими пам'ятками слов'янської писемності є написи на стінах та керамічних плитах церкви болгарського царя Симеона (893 - 927 рр.) в Преславлі, давній столиці Болгарії. Ці написи відносять до кінця ІХ ст. Вони написані частково глаголицею і частково кирилицею.

Пам'ятаймо, що письмо слов'янам принесли Кирило і Мефодій, рідні брати, що родом із  Солуні.