Конопля добре відома однорічна трав'яниста рослина. Чи сьогодні в Україні є поля, де вирощують цю рослину? Не знаю. Але кільки десятків років тому коноплярство було розвинутою сільськогосподарською галуззю. Існувала й відповідна потужна техніка, приміром коноплезбиральні комбайни, коноплепрядильні машини. На підприємствах зі стебел виготовляли прядиво, з насіння добували олію. Вдома селяни, звичайно, вручну обробляли цю культуру. Стебла тіпали, очищали волокна від костриці та короткого волокна.

Можливо, читаючи цю писанину, хтось подумає про автора: «Вискочив як Пилип з конопель». Адже так характеризують людину, що раптово і недоречно щось скаже.
Насправді, написати про коноплі мене спонукала подію, що сталася за океаном, в штаті Колорадо (до речі, там легалізували марихуану в 2012 році).
20 квітня в місті Денвер почала діяти Міжнародна церква марихуани. Під час ритуалів парафіяни палять цигарки з травою. Вони стверджують, що цей психоактивний засіб надає життю сенсу, також пришвидшує їхні духовні пошуки.
Церква займає високу і величезну за площею архітектурну споруду, що раніше належала лютеранам. На її стінах абстрактні фантазійні розписи, здійснені соковитими, яскравими фарбами. Автор розписів знаний іспанський художник Окуда Сан-Мігель.
Марк Ферара, професор Нью-Йоркського університету з нагоди відкриття храму розказав історію використання коноплі з ритуальною метою. Вона налічує майже три тисячі років. І сьогодні індуїсти виготовляють напій на основі каннабіса, який називають «бханг».

Усе таки, чому мене зачіпила дана інформація?
Розказую. Коли я збирала матеріали для написання серії «Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира», то надибувала подібне. Очевидці оповідають: скіфи під час нічних зібрань і таємних містерій вдихали ароматний дим.
У моїй книжці «Залізна шапка Арпоксая» кілька сторінок з описом дій обкурених скіфів. Вони насильницьким шляхом перетворюють молодого чоловіка з племені неврів на вовкулаку. Викладаю ці сторінки:

Зацькований невр

Небо посвітлішало. Але не так, як вдосвіта. Посвітлішало через інтенсивне сяйво, що випромінювали небесні світила. Зорі збуджено тремтіли, а місяць розчервонівся, немовбито сердився на когось чи на щось.
Мишко протер заспані очі й сів. Глянув на малих фінікійців, що солодко спали. Перевів погляд на ватагу «Чому скіфи галасують?» - думав. «Ого! Стягують із коня важенний мішок. І Вепр серед них. Неспокійно крутиться, гавкає на мішок. Ой, те що у мішку, пручається? Цікаво, що там?».
Хлопчик підбіг до галасливих.
- Невра доставлено, - рапортував прибулий вершник.
- Добре, - буркнув Скіл.
І тут же розпорядився:
- Пате, розв'яжи мішок.
Десятник вихопив із-за ременя короткий ніж і провів ним по вірьовках. З мішка на волю вирвався молодий, але дужий чоловік. Хитаючись на ногах, світив неспокійними очима і щирив гострі зуби до вояків.
- У-у-у-у-х! Звірюка! - задоволено плямкали губами одні.
Другі заспокоювали «звірюку». Лагідним голосом примовляли до нього:
- Хороший, хороший.
- Цей мугиряка не те, що шапку. Зірки з неба, як грушки, позриває, - тішилися треті. - Он які зуби...
- Чого в зуби заглядаєте? Робіть, що належить... Вас учити? - квапив підлеглих Скіл.
- Та не крутися в'юном, однаково не втечеш. Не для того тебе везли, - доброзичливим басом втихомирював полоненого велетень Гмирі.
Проте полонений не поділяв гарного настрою старшини. Дикою кішкою скочив на малого Кувікала (із-за його спини виглядав Мишко). Збитий сильним ударом, пузань перекрутився у повітрі й приземлився у кущах шипшини. Мишко чкурнув ще дальше. Але переміг страх і знову підійшов до гурту. Скіфи зімкнулися навколо невра. Заламали жертві назад руки, звалили її на землю й натовкли кулаками пику.
- Е-й, не дуже там, - застерігав Скіл. - Він нам здоровий потрібний. Не забувайтеся.
Одначе хтось-таки «забувся». Можливо, Гундзя. (Коли вояка розігнувся, то із задоволенням лівою рукою гладив кулак правої.) Із синцем під оком невр дико кричав і пробував утекти.
Скіл вийшов із себе.
- Чого телитеся? - ґвалтував. - Та робіть із нього, що мали робити. Бо покалічить себе. А вас усіх, ще людиною, загризе. Старшино, організуй хлопців. Хай міцно тримають дикуна. Починайте!
- Добавте вогню! - басисто скомандував Гмирі.
У багаття, що жевріло, вкинули поживу для вогню - сухий очерет і хмиз. Вербичка з Липкою підскоками оббігли багаття. У кожного на руці теліпалася торбинка з конопляними шишками. Енареї перейшли на дріботливу ходу. А коли зійшли на звичайну, то запустили руки у торбинки. Розійшлися, зупинилися на півдорозі й рушили назустріч. Минаючи один одного, кидали шишки на розжарений плаский камінь, що підпирав багаття. Насіння тріщало, шипіло і розривалося димовими шашками. Вояки гучно втягували в себе молочно-білий дим і від задоволення заплющували очі.
Мишко дуже хотів спробувати того смачного диму. Проте вояки злісно відштовхнули його від вогню. Настрій хлопчика однаково був піднесений. Він інтуїтивно відчував: ось-ось розпочнеться неймовірне.

Шаман закликає: «Мир вам!» і робить чорну справу

Сотня молодих відчайдух стовпилася навколо вогнища.
Мишко обкрутився на п'яті кросівок. Очима шукав підвищення. І надибав ними великого горщика (його винесли з печери, але не встигли запхнути у мішок). Перевернув посудину, став на її на широку денце.
Коло Мишка крутився Вепр. Пес підібгав хвоста і неспокійно скімлив.
Мишко корпусом подався у бік багаття. Ось до полоненого подріботіли енареї. З підскоками оббігли невра і з підскоками відбігли. Далі ще раз і ще раз. Почувся передзвін дзвоників. У центрі, але на значній відстані від невра, виріс шаман (крадькома витирав рота).
- Мир всім! - тонко скрикнув.
Вояки стихли, покірно схиливши голови. (Мишко навпаки - ще більше подався вперед.)
Шаман струснув решетом, усередині якого (Мишко про те знав) кріпилися дзвіночки. Дзвіночки дружно закалатали. Другою рукою (у ній паличка на кшталт указки) шаман окреслив місце для шаманського дійства - камлання. Далі пхнув указкою в червоний місяць.
Нічне світило захиталося. І лише тоді, коли рогулі сягнули найвищої точки, заклякло. У такому положенні, та ще й в осяянні червоного світла, місяць виглядав уповні.
Від уважного погляду Мишка не приховалося таке. Невр тремтів, але із-під лоба слідкував за чаклунськими рухами шамана. Мишкові запідозрив, що полонений боїться шамана.
Тим часом Мадій швиргонув від себе решето й указку. Розставив ноги, підняв оголені руки і на високій ноті заспівав:
- Місяцю-місяченьку, рогатий брате сколота,
помічник його і каганець уночі.
Ми тебе, брате, шануємо і
щедрі дарунки з димом надсилаємо у горнєє твоє царство.
Як ніч поглинає день, як сильний перемагає слабшого,
так і ти, рогатий брате, перетвори цього чоловіка.
Хай він має міцні ноги, пружний хребет
і чіткий зір розрізняти невидиме серед видимого.
А ще стане не рикаючим, не ходячим, а летючим.
Хай допоможе нам, сколотам, із Гори праведників зняти
цінність безцінну - залізну шапку Арпоксая.
Ми же по тому щедрі дари тобі принесемо.
Хвалитимемося тобою, як милостивим, щедрим і всесильним.
Слава тобі, брате наш яснолиций, на всі віки, слава тобі.
- Слава тобі, брате наш яснолиций, на всі віки, слава тобі, - затягли скіфи дружно і на розспів.
Шаман вихопив із-під фартуха сиром'ятий ремінь і різко цвьохнув. Невра мовбито підкосило. Він звалився з ніг і гарчав, як скажений пес. Вепр і собі подав голос. Але не сміливо.
Повітря знову колихнулося, розсічене ременем. Цвьохнуло і втретє. Гарчання стихло. Наразі плакала дитина. Вепр притиснувся тремтливим боком до горщика. Мишко загострив слух, адже побачити дитину крізь щільний ряд вояків не міг. Лише доносилися звуки загадкового вовтуження коло багаття.
Несподівано скіфи разом, як один, колихнулися і пішли. Вони рухалися вервечкою. Плавно з боку на бік хиталися. Дружно, сильно, упівголоса скандували:
- Ух, ух. Вийди людський дух. Ух, ух. Увійди вовчий дух.
Коли скіфи скандували, то смикали кулаком лівої руки у бік багаття.
Мишко прислухався. Дитячий плач змінився скиглінням якоїсь тваринки. Можливо, цуцика. У просвітку поміж тих, що танцювали, Мишко прагнув побачити маленьку тваринку. Він ще більше подався вперед. Але втратив рівновагу - і загуркотів з горщика долі.
Вепр з підібганим хвостом чкурнув у кущі. Мишко стогнав - боліло забите коліно. Прислухався. Цуцик ще жалісніше скімлив. «Невже собача скіфи кинули у вогонь? Живого, як жертву для рогатого?», - обпекла Мишка страшна думка.
Він кинувся рятувати тваринку. Енергійно розштовхував ліктями танцюристів. Пробирався поміж них, як вуж у заростях очерету з осокою. Жодний вояка, однак, його не вдарив і грубо не спинив. Хоча Мишко достеменно знав: таки заслуговував на покарання. Адже когось штовхнув, комусь боляче наступив на ногу...
Лише біля багаття він кинув швидкий погляд довкола. І збагнув причину збайдужіння вояків до штовханів - вони перебували у сильному збудженні, трансі. Загалом зробилися навіженими. На жаль тваринки, що жалісно скімлила, він ніде не бачив.
Хлопчик бігом оббіг багаття. Після цього пильно вдивлявся в палахкотливий вогонь. Готовий був витягти з жару маля, врятувати його від смерті. Ненароком, краєчком ока черконув полоненого.
Мишко голосно гикнув і позадкував.

Невр - вовкулака

Невром так трясло, наче під ним проходили дроти зі струмом найвищої напруги. Очі бідолахи вилізли з орбіт і висіли на щоках, мов крашанки. Він жалісно підвивав і з його рота клубками котилася рожева піна. «То не собаче маля, а нещасний полонений скімлив», - зрозумів Мишко. Він безстрашно кинувся до невра. Поклав на його плечі, що ходуном ходили, свої теплі долоні. По-перше, хотів заспокоїти чоловіка. По-друге, - передати через свої доторки інформацію: «Я твій друг. Я з тобою. Я допоможу тобі втекти від жорстоких скіфів».
І теплова терапія допомогла: конвульсії, що безжально торсали чоловіка, стишилися. Щоправда, він все ще смикав плечами і стогнав. Проте робив пробу звестися. Мишко простяг невру руку допомоги. Але бідолаха на руку допомоги не зважав. Підводився сам. І до того ж у дивний спосіб. Він зіперся руками об землю й зі стогоном звівся. На рівні ноги, однак, не став і до кінця не розігнувся. Долонь від землі теж не відірвав.
Хлопчик безпорадно озирався. Але кочівники все ще перебували під впливом конопляного диму. Тепер ходили щільною звивистою вервечкою навколо багаття і безкінечно вигукували своє: «Ух, ух. Вийди людський дух. Ух, ух. Увійди вовчий дух». А ще безтямно, мов божевільні, гатили кулаками в той бік, де стояв у зігнутій позі невр. О, розраховувати на їхню допомогу чи навіть людське співчуття - марна річ!
З бідолашним відбувалося щось незрозуміле. Мишко про всяк випадок від нього відійшов, хоча не відривав співчутливого погляду. При першій же нагоді був готовий прийти бідоласі на допомогу.
Так, уздовж хребта зігнутого чоловіка пройшла судомна хвиля. Його шия втягнулася в плечі, а обличчя, навпаки, витягнулося. Вуха полізли догори і загострилися. У кінці торсу з'явився прутик, що розхитувався і ріс. Немовбито вивільняв сам себе з людського тіла. «Хвостяка!», - жахнувся хлопчик і позадкував.
Невр-звір жалісно стогнав. Раптом клацнув зубами і протяжно по-вовчому завив.
І тут почалося неймовірне. Скіфи разом, наче з одного горла, видали радісний гук. Заходилися виробляти дивні, шалені речі. Дико кричали. Здіймали затиснуті кулаки до рогатого брата яснолицього і трясли ними в екстазі. Падали на землю й смикали всіма членами, як епілептики. Зривалися на рівні ноги і повторювали неадекватні рухи.
Усе, що відбувалося коло вогню, скидалося на божевільню.
Вовкулака ходив ходуном. Його виття линуло в зоряне небо жалісно й безперервно. Скіфи від вовкулаки не відставали - кричали та казилися до нестями.
Враз виття невра і сказ кочівників обірвалися. Зробилося моторошно тихо. Мишко остовпів - навколо вогню крутився кудлатий вовк. Звір шкірив ікла і тупив у людей налиті кров'ю очі.
- Тримайте вовка. Накинеться або, чого доброго, втече, - рикнув у затаєній тиші голос Скіла.
- Від нас не втече, - галасливо нахвалялися молодики.
- Провчіть, провчіть його на самому початку. Хай покірним буде... тобто не викидає коників, - підсипав жару Пат.
У руках вояків з'явилися держаки списів. Наставивши гострі клинки, мов дикуни, кричали. Затим разом, суцільною стіною пішли на перевертня.
Вовк крутився на одному місці. За кошлатою спиною шкварчало багаття. Навколо блищали, відбиваючи зблиски вогню, гостряки зброї. Мишко злякався. Точніше, він за вовка переживав. Адже той не повністю тварина. Тільки зовнішній вигляд його змінилися. А очі - ті самі. Величезні, людські. У них є думка. Вовк тремтить. Він боїться дикунів.
Пат заклав язик під долішню губу. З перекошеним злостивим видом заніс над вовком списа. З другого боку підходив Неандерталець. Він осатаніло, сильними руками смикав мотузку. Мишко пасивно дивитися на таке не міг. Він сміливо кинувся вперед. Прикрив собою невра і визвірився на десятника:
- Відійди! Не чіпай його. Це людина. Ти поганий. Ти редька. Гундзя - ось хто ти.
У старшини хлопчик вирвав мотузку. Перекривив його:
- А ти - Неандерталець! Первісна людина! Е-е-е-е! - і показав вояку язика.
- Відійди, паскудо! - басом гримнув вояка.
Агресивний Гундзя, все ще з язиком під долішньою губою, направив гостре лезо на Мишка. Скіфи автоматично перевели списи на малого бунтівника.
Хлопчик відступив. Наразі стояв поруч із вовком. Шукаючи порятунку, схопив шкіряного ошийника і перекинув через звіра ногу.

Мишко на Вовкові кружляє над Каркідою

Вовк не струтив Мишка з себе і не вкусив. Навпаки, перестав тремтіти і заспокоївся. Тільки серце всередині клекотіло Від густої шерсті струмувало тепло. М'язи звіра напружилися, а клекотіння серця пришвидшилося. Хлопчик інтуїтивно обхопив черево тварини ногами.
Вовк присів. Лапи його вібрували. На якусь долю секунди звір завмер - і відштовхнувся від землі. Земля виплила у них із-під ніг. Люди, залишені внизу, здавалися головастими ліліпутами, які підстрибують, погрожують древками і прагнуть тих, що в небі, до смерті налякати.
Людські голоси швидко віддалялися. Червона пляма багаття зменшилася до розміру металевої гривні. Усе, що несло для небесних пілотів небезпеку, відійшло, залишилося позаду.
Хлопчик помітив: зорі одна за одною провалювалися у небесні глибини. На блаватному безмежному полотні неба сиріткою виглядав місяць. Рогатий брат сколота, помічник його і каганець уночі, крутив здивовано рогулями. Про всяк випадок також провалився в небесні глибини.
Розвиднялося.
«Як Вовкові (таке ім'я звір отримав) вдається літати? - гадав із захопленням Мишко. - Можливо, у нього виросли крила.»
Хлопчик провів рукою, з якої не випускав ремінь, уздовж кошлатого боку тварини. Крил він не намацав. З другого боку крил теж не знайшов. «Цікаво, як у нього виходить літати без крил? - гадав собі. - Вовче серце б'ється не так, як моє. У Вовка рокоче, як реактивний двигун. Ой, згадав. Варвара Никонівна розповідала, що морські гребінці й кальмари рухаються за принципом реактивних двигунів - швидко і поштовхами. Напевно, блохи теж мають реактивні моторчики. Блоха малесенька, а одним стрибком долає кілька метрів. Мій Вовк летить, як ракета. Шкода, що мене не бачать однокласники. Коли розповідатиму про свій на Вовкові політ, то Петько не повірить. А Катруся повірить. Катруся завжди мені вірить і уважно слухає мої розповіді про Скіфію. О, придумав! Петькові нагадаю про гребінців і кальмарів. Варвара Никонівна для Петька великий авторитет. Атож Петько мені повірить. А що там унизу?»
Мишко ліг на теплу вовчу спину і звісив набік голову. Його волосся куйовдилося від лету, а серце переповнювали радісні емоції.

Наостанку додам: книжка «Залізна шапка Арпоксая» розміщена в Інтернеті за адресою: www. strelbooks.com