Книга «Леся Українка «Лісова пісня»
в ліноритах Миколи Бондаренко»

Художник із села Успенки, що на Сумщині, презентує книжку з серією ліногравюр, яку присвятив Лесі Українці, драмі-фієрії «Лісова пісня».

Витвори мистецтва, пов'язані з життєтворчістю Лесі Українки, мене завжди хвилюють, спонукують уважно розглянути, дослідити. Маю в цій галузі скромний доробок. Як співробітник Музею книги і друкарства України підготувала лекцію про життя і творчість великої української поетеси та кілька статей, що були надруковані в наукових часописах. З просвітницькою метою написала статтю для газети «День» про дитячі роки майбутньої поетеси, її оточення, перші листи та прочитані книжки. Склала Каталог видань творів Лесі Українки, що зберігаються у фондах МКДУ. До графічної Лесінкіани Каталогу, що обіймає 226 одиниць книжкової графіки, підготувала Передмову, в якій простежила історію ілюстрування творів. Її початок, звичайно, закорінений  1892 року. Тоді у Львові побачила світ перша збірка молодої поетеси «На крилах пісень». Книжки з окремими творами виходять з 20 - 30-х років ХІХ ст. Привертає увагу «Лісова пісня» 1936 року видання. Ілюстрації до неї підготував славетний Іван Їжакевич. Він серед митців-малярів, котрі першими ілюстрували книги українських авторів. Свої роботи Їжакевич виконував переважно олійними фарбами, в одній техніці - грифель. Ім'я Лесі Українки стає все більш відомим у світі. У післявоєнні роки її твори виходять багатьма мовами і великими тиражами (до 100 000 примірників). 1960 року московське видавництво «Держлітвидав» підготувало чудову книжку «Лесная песня» з ілюстраціями Лідії Ільїної, яка, до речі, працювала в техніці лінориту. До відзначення 100-ліття від дня народження Лесі Українки готувалися всі видавництва Радянського Союзу, також низка закордонних. Книжки виходили на якісному папері, красиво оформлені, з ілюстраціями відомих художників. Серед них: М. Дерегус, В. Стеценко, В. Бабинцев, Н. Кравченко, К. Бобровніков, М. Глущенко, М. Сліпченко, М. Стороженко.

Леся Українка входить в когорту письменників, канонізованих українським народом. І сьогодні для кожного художника є справою честі проілюструвати її твори, створювати малюнки за їхніми мотивами.

У Миколи Бондаренка сприйняття образів «Лісової пісні» своє, суб'єктивне. Мавку він зображує не тільки вродливою, але й сильною. Вона одного росту з Лукашем або вища за нього. Нагадує богинь у грецьких та римських міфах. Не Афродіту, богиню кохання. Можливо, німфу Дафну. На таку думку наводять і зізнання Бондаренка в Передньому слові: «...У мене чомусь виникло порівняння «Лісової пісні» з грецькими міфами та легендами. Через таке співставлення багато чого стає зрозумілішим в драмі-фієрії. Паралелей дуже багато: Дафна стає лавром, а Мавка вербою».
Прикметно, що на останніх аркушах рівновага переміщається в бік Мавки. На гравюрі «...весняні гуки озиваються в заквітлім гаю...» вона озивається до чоловіка згори, з неба. А той, стоячи на колінах, волає до коханої з простягненими руками. Усвідомлює, бідолаха, що на землі без духовної з боку сильної істоти підтримки йому вготоване пекло.
Микола Михайлович вважає, що недоречно «подати відносини між Мавкою і Лукашем, як кохання чи пристрасть між дівчиною та парубком». Проте низка гравюр («Ох..! Зірка в серце впала!», «...а співають: «Цілуй! цілуй! цілуй!», «Я буду пестити, моє кохання!») спростовують ці слова. Вони дихають пристрастю, гарячим почуттям, що полонило пару. Мені, наприклад, імпонують картини, де Мавка у ролі богині. Назву, на мій погляд, найкращі: «Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!», «Нічка коротка - довга розлука...», «Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує», «Лукашу, нехай ся жінка більше не приходить...», «грай же, коханий, благаю», «...весняні гуки озиваються в заквітлім гаю...». У цих ілюстраціях Бондаренко не схожий на інших художників, його бачення класичного твору оригінальне.

Жіночі образи, а саме матір Лукаша та його дружина Килина, припускаю, списані з натури. Адже і в сучасному українському селі надміру ідіотизму, що згубно діє на жіночу природу. Наш художник добре обізнаний з буттям сільської жінки. Але негативні жіночі образи в його зображенні не викликають відрази, а навпаки, співчуття.

Відомо, що в драмі-фієрії присутні фольклорні образи. Бондаренко так само не обходить їх увагою. Ця тема надзвичайно цікава, хоча не всі митці наважуються входити в цей химерний непередбачуваний світ. Напевне, Бондаренко зобразив усіх невидимих істот «Лісової пісні», бо їм відведено багато аркушів із промовистими назвами: «Той, що греблі рве», «Потерчата», «Русалки», «Водяник», «Лісовик», «Мавка», «Перелесник», «Злидні», «Пропасниця», «Русалка Польова», «Доля». Вони здебільшого зображені в русі, тобто в ореолі ліній, що передають вихор. Рухи і жести Пропасниці, Куця, Злиднів агресивні. Свідчать про лихо, яке несуть істоти з потойбіччя людям.

Принагідно скажу, що міфологічні істоти, створені давніми слов'янами, живуть і діють у моїх книжках «Лісові оповідки» та «Царський пояс». У повісті «Залізна шапка Арпоксая» (п'яте століття до нашої ери), зокрема, описано вимушене перетворення чоловіка (із племені неврів) на вовкулаку. Отож я довго розглядала вовкулаку, що на аркуші  «Лісовик».  Коліна на задніх ногах вовкулаки не повернуті, як у вовка. Чомусь над цією деталлю я ніколи не задумувалася.

Не обійти увагою заголовків аркушів, а точніше підібраним шрифтам. Вони красиві, рукописні. Серед буквених знаків трапляються старослов'янські, що вказує на їхнє древнє походження.

Книга «Леся Українка «Лісова пісня» в ліноритах Миколи Бондаренко» засвідчила нові досягнення автора-художника. О, він майстерно передає явища природи, її стани та зміни: в спокої, русі,  після втручання людини. А техніка зображення квітів, різноманіття ліній і штрихів для відтворення багатства рослинного світу, заворожила б і самого Пабла Пікассо, який, до речі, вирізав на лінолеумі форми для майбутніх гравюр.

Коли вийде академічне видання ліноритів Миколи Бондаренка, то його супроводжуватиме серйозний довідковий корпус. Хоча книга, яка побачила світ, теж могла б містити інформацію, що викликає запитання. Приміром, акварель, що прикрашає передню сторонку палітурки, не є ліногравюрою, якій присвячена книга. Ця ілюстрація проста за виконанням, але з глибоким філософським змістом. Вона, звичайно, має назву та дату створення. І ще. Кінцівкою Переднього слова служить раніше підготовлений для україніста екслібрис, в який вмонтовано останнє прижиттєве фото Лесі Українки. Названі речі випадають із загального строю книжки, куди увійшли лінорити до драми-фієрії «Лісова пісня». У такому разі на сторінці з вихідними даними повинна міститися про них коротка інформація. Цікаво, що на цій сторінці знаходимо координати видавництва. А яким чином зв'язатися з автором? Куди надіслати йому листівку чи зателефонувати? Адже добре слово окрилює творчу людину, підштовхує до реалізації нових проектів.
По-суті, я писала з цією метою.
Творчого Вам завзяття, шановний Миколо Михайловичу, і хай оберігає Вас Бог.