Про слово "ура!"
Про слово "ура!"
Уже писала про те, що в «Мультимедійному видавництві електронних книг Стрельбицького» вийшла моя книжка «Артем Стеценко розповідає». Перші речення твору такі: «Останній дзвінок. У небо летять кольорові кульки. Ура! Літні канікули почалися!»
На днях гортала наукове видання «Як ми говоримо» Бориса Антоненка-Давидовича, письменника, що набув слави прекрасного знавця мови. Зачепив його допис щодо використання вигуків «Слава - Браво - Ура!». Подаю їх повністю:
«Слово слава здебільшого виступає у функції іменника: «Гей ну, хлопці, до зброї - на герць погуляти, слави здобувати!» (історична пісня). Але це слово буває й вигуком, що відповідає російським вигукам ура! («Як упав же він з коня та й на білий сніг, - Слава! Слава! - докотилось і лягло до ніг.» - Тичина), браво «Хорові Вірьовки та його керівникові Андрієвському слава! - З живих уст). Слід пам'ятати й цей давній український вигук слава, щоб користуватись ним під час різних урочистих моментів - на мітингах, концертах, виставах і зборах, коли хочеться висловити свій захват.» С. 178.
Отже, Антоненко-Давидович радить частіше послуговуватися вигуком слава.
Тоді я згадала про початок своєї книжки, де засвітилося слово ура, й відчула дискомфорт. Але оптимізму додав згаданий рядок Шевченка: «Та як ревнуть: «Гуля наш батюшка, гуля! Ура!... ура!... ура!».
Відкриваю тлумачний словник української мови.
На першому місці вигук ура! представлено як бойовий заклик під час атаки. На другому - як вираження загального схвалення, захоплення, радості.
Подальші розвідки відкрили ось що. Слово ура! досить поширене в сучасних мовах. У німецькій це hurra, англійській hurrah або hooah, французькій hurrah. Тюркські народи мають слова урман, що означає бити. У болгар це юра, що означає нападаю. У азербайджанців ву, що значить бий! У калмиків ура! відповідно вперед!
У давніх слов'ян було слово ураз, що означало удар.
Згадаймо «Слово о полку Ігоревім», перлину художньої літератури другої половини дванадцятого століття, а саме рядок: «Се урим кричат під саблями половецкими».
Татаро-монгольське військо під час навали на Київську Русь послуговувалося бойовим кличем урарх!
Напевне, вигук ура! пов'язаний із небесною сферою. Адже у стародавні часи єгиптяни називали бога сонця Ра, а греки називали бога неба Ураном.
Слово ура! можна тлумачити, як «коло сонця».
Викликає роздуми низка українських слів, в яких присутні осколки ура: враг, вражати, вражатися, вражда, враження, вражий, враз, образа, вразливий, вранішній, вранці, врата...
Чи варто відкидати слово, що прийшло до нас із сивої давнини, на догоду письменникові? Хай і такому, що набув слави прекрасного знавця мови?