Герберт Уеллс і Паола Утевська
Герберт Уеллс і Паола Утевська
У вересні вшановували ювілей двох особистостей, земне буття який частково сумістилося в часі. Обоє гуманісти, просвітителі, письменники, творчість яких пов’язана з наукою. Прикметно й те, що обоє здобули фахову природничу освіту. Але любов до літератури перемогла. Атож служили людям Словом.
Мовиться про Уеллса (Веллс) Герберта (1866 – 1946), англійського письменника, і Утевську Паолу Володимирівну (1911 – 2001).
21 вересня день народження Уеллса Герберта Джорджа. Народився у сім’ї комерсанта поблизу Лондона. У вісім років хлопчик мав проблеми з ногами. Хвороба, що прикувала його до ліжка, стала поворотним етапом у його житті. Герберт почав читати. Він полюбив книги і з ними вже ніколи не розлучався. (Пригадаймо, що саме хвороба у виборі майбутньої діяльності відіграла вирішальну роль і для Лесі Українки.) Батько його рано помер. Герберт допомагає матері зводити кінці з кінцями.
Уеллсу випало працювати в капіталістичній Англії, в дуже суперечливий і повний парадоксів час. Письменник був свідком неймовірні відкриттів науки і техніки й водночас послаблення моралі народу та використання винаходів на знаряддя визиску і гноблення. Уеллс-учений підхоплює наукові ідеї й кладе їх в основу своїх науково-фантастичних і соціально-утопічних романів. Він вважав, що наука серед найдієвіших засобів для загального щастя. У багатьох його творах звучить тривога за майбутнє людства. На думку вченого, якщо зажерлива свідомість людини не зміниться, то загалом людству загрожує звиродніння і людожерство. Добре відомі і книги Уеллса: «Війна світів», «Острів доктора Моро», «Машина часу», «Людина-неведимка».
Духовна спадщина Уеллса вражає: 40 романів, понад 70 книг з історії, політекономії, біології, 500 статей з різноманітних питань, багато оповідань, кілька кіносценаріїв. При цьому письменник скромно називав себе журналістом. «Я відмовляюся вдавати з себе митця... У мене просто хороша голова, я легко засвоюю і передаю ідеї».
Незабутнє враження на мене справила книга «Коли сплячий прокинеться». Героя роману Грехема, що прокинувся через 203 роки, шокували переміни в Лондоні. Так, книгу замінили балакаючі апарати. Влада належить купці олігархів, т.зв. «Білій Раді», що тримає у рабстві все людство. Герой вигукує: «Ось у що виродилася мрія про свободу, рівність і братерство!»
Минуло 150 років від дня народження великого мислителя і просвітителя народів. Його твори стоять на сторожі миру та служіння науково-технічного прогресу для добробуту людини. Також закликають виважено і критично ставитися до словес, якими сильні світу цього маніпулюють свідомістю пересічних громадян.
14 вересня виповнилося 105 років від дня народження Утевської Паоли Володимирівни. Народилася майбутня письменниця в Одесі, в сім’ї скульптора. З 12 років віршувала. У неї рано проявилася потреба своїми знаннями, здобутими з книжок та від спілкування з батьками, ділитися з друзями. Паола не могла не знати творів Уеллса, який на той час видав свої найяскравіші романи й набув всесвітньої слави, як письменник-фантаст. Мати Паоли, за фахом хімік, привила їй любов до хімії. Дівчина закінчила робітфак Київського хіміко-технологічного інституту, а згодом філологічний факультет Київського університету. Під час війни служила на фронті. 1942 року в армійській газеті Сталінградського фронту була опублікована її перша стаття. Того ж року була контужена і важко поранена. Одужавши, повернулася на фронт. Завідувала в Сталінграді бібліотекою при госпіталі. Мала державні нагороди та медалі. Переїздить до Києва. Працювала літературним консультантом в «Літературній газеті», згодом у журналі «Вітчизна».
У періодичних виданнях з’являються оповідання, казки, нариси, статті Утевської. Разом із мамою написала книжку «З чорного золота», в якій популярно розказала про синтетичні матеріали. Книжка, що вийшла у світ 1960 року, підказала письменниці жанр її майбутніх книг. Вона пише науково-художні та історичні твори, такі як «Правда, яка нагадує казку», «История фарфоровой чашки», «Дарунки зеленого друга», «Рассказы о стеклянной ниточке».
Як автор наукових статей і восьми опублікованих науково-популярних нарисів, скажу, що доступно висвітлити наукові питання для нефахівців не легко. По-перше, про предмет, який описуєш, потрібно набути стільки знань, щоб переказати їх легко, дохідливо і захопливо. По-друге, мова повинна бути не суха, а жива, природна. Виходить, що письменник-науковець повинен володіти майже всіма літературними стилями. Науково-популярний жанр, як відомо, є різновидом літературної мови. Це підстиль наукового, сухого і чіткого, стилю.
Окрім цих суто фахових вимог, потрібно природна допитливість автора, його завзяття і працьовитість, природна потреба поширювати свої знання. Слід додати хист про серйозні речі розказати так, щоб читача ними зацікавити, щоб він у свою чергу передав знання іншому.
Чомусь згадала Михайла Косача, старшого брата Лесі Українки. Він змалку володів перерахованими якостями. Про складне вмів розказати дохідливо і просто. При цьому навіть мала дитина розуміла, про що йдеться. Життя Михайла рано обірвалося. Проте старший брат зі своїм просвітницьким хистом і багажем знань, безперечно, для Лесі Українки один із духовних стовпів, на який вона оперлася.
Науково-популярне видання не під силу видати самому автору. Потрібна допомога держави, або міцного спонсора. Адже над проектом майбутньої книги повинна працювати ціла команда, в яку входять редактори, художники, фотографи, верстальники і т.д. Тобто таке видання потребує висококваліфікованих спеціалістів і через це дорого коштує, не кажучи вже про витрати на друк.
Сьогодні в Україні виходить немало науково-популярних книг. Прикро, що видавці не переймаються просвітою народу, а орієнтуються на тих, хто купляє книгу для подарунку. Зазвичай ці книжки великого формату, у твердій обкладинці, вони яскраві, красиво ілюстровані. Але у них мало тексту і за ціною вони доступні лише забезпеченим громадянам. До речі, проти таких книг виступала Олена Пчілка. Вона вважала, що книги з багатьмва ілюстраціями розбещують дитину, виховують у неї споживацьке ставлення до речей, убогість знань та думки.
Про Паолу Утевську дізналася, прочитавши її книжку «Невмирущі знаки», присвячену народженню писемності в різних народів світу. Наразі ця книжка зберігається у моїй домашній бібліотеці. В українському культурному просторі не знаю кращої книжки для підлітків на тему писемності. Цінність Паолиної книжки в тому, що вона наповнена інформацією про історію писемності, що дохідливо і грамотно викладена, що сповнена пристрастної любові до букви, як до писемного знаку.
Нариси розраховані на підлітків. Вийшло у видавництві «Веселка», художнє оформлення належить Аллі та Олександру Шоломіям. Третє видання, що побачило світ у 1981 році, вийшло накладом 100 000 примірників. Воно гарно ілюстровано, містить вклеєні аркуші, на яких ілюстрації з давніх джерел, у кольорі.
За епіграф взято строфу Івана Буніна:
«Гробниці, кості й мумії мовчать,
А слово вічне, ніби далина.
Із темряви віків, де цвинтаря печать,
Лиш чути письмена...»
Кожному розділові передує поетичне слово Тараса Шевченко, Лесі Українки, Максима Рильського, Генрі Лонгфелло...
Ця книжка, до речі, надихнула мене написати нарис про витоки української писемності. Утевська, досліджуючи зародження писемності різних народів світу, належно не відобразила витоки рідної писемності. Так, появилася на світ моя книга «Таємничі знаки, або Біля витоків української писемності». Назви, звичайно перегукуються.
Паола супроводжує буквений знак епітетом «загадковий». Наприклад, передмову письменниця назвала «Загадки писемного знака». Для мене ближчий епітет «таємничий». Свідома того, що знаки, яким кілька сотень, а то й тисяча років, не можливо всі розгадати. А загадка відгадується. Це спрощений підхід до давнього знака, що містить інформацію.
Якщо вас цікавить історія писемності, то запрошую на презентацію моєї книжки«Таємничі знаки, або Біля витоків української писемності», що відбудеться у Музеї книги і друкарства України (територія Києво-Печерського заповідника), у суботу 8 жовтня о 15 годині. З повагою, Лідія Гулько