«Якщо можеш зробити для сина лише один подарунок – подаруй йому своє захоплення», – повчають англійці. Таки-так буває, що діти обирають професію батьків. Знаю родини, в яких з діда-прадіда лікарі, учителі, бібліотекарі, артисти, хлібороби, шахтарі. Для прикладу, народний депутат Ольга Богомолець за фахом лікар. Шановна пані продовжила традицію свого роду – лікує людей.
Моє щире захоплення – любов до книжки, успадкував мій син. Зберігаю дитячі листи, написані у Кривому Озері, де він проводив літні канікули. 9-річний хлопчик розказує про книжки, які прочитав. Хвалиться, що деякі з них виміняв у товариша за іграшки. Книжки для мого сина стали друзями. Обравши професію юриста, він активно використовує знання, почерпнуті з книг, наводить якісь цікаві факти у своїх статтях на правничі теми. Багатство знань, різносторонні інтереси знайшли продовження у його інтелектуальних роботах. Через це вони змістовні, цікаві.
Горджуся своїм сином і радію. Ще б пак: моє захоплення живе.
«Книги – це ріки, що наповнюють світ, це джерело мудрості, адже в них глибина незміряна, пірнаючи в яку, добуваєш дорогі перли», – співав похвалу книгам монах-історик Нестор Літописець. Одначе чоловік перебував у інших світах,  не земних. Так, він не переймався тим, як заробити копійчину. А трудився собі во славу Божу, переписував книги, записував легенди та важливі події, що сталися на Русі. Молився. Жив скромно. Уникав побутових клопотів, а втіху знаходив у книжках.
Загалом, книжка виконує кілька функцій. Вона служить і джерелом інформації, і передає накопичений досвід, і розважає, і втішає.
Сьогоднішня же реальність похожа на вир, де людину крутить і кидає, як тріску, з боку в бік. Ми щодня вирішуємо якісь питання та усуваємо якісь проблеми. Тримаючи в голові відомий вислів: життя – це боротьба, самовіддано боремося з труднощами та гребемо до берега.
Не без того, здобуваємо досвід, розумнішаємо і набирається сил. А ті, що дружать із книжкою, ще й шукають відповіді на питання в друкованих джерелах. Вишукають, небораки, підказки як позбутися головного болю – клопотів.
Високе дерево відкидає велику тінь, а кожна добра справа не без уразливого місця. А тому мета мого опусу: уберегти від омани свою дитину і водночас тих, хто не  відає про підводні камені в комфортній гавані, якою є читання.
При всій своїй любові до художньої літератури, вважаю її поганим порадником. Можливо тому, що вона твориться за людськими, а не божими, законами. Один із людських законів ми добре засвоїли з книжок рожевого дитинства: добро перемагає зло. Проте в житті частіше перемагає зло. Звинуватити автора в тому, що він не щирий, що заповзявся приспати увагу читача, теж не повертається язик. Ба, чоловік свідомий своєї виховної, просвітницької місії.
А справа ось у чому. Письменник, гуляючи в садочку, чи лежачи у фотелі, придумав якусь історію. Потім він надрукує її. Сам собі, звичайно, відвів роль Бога Вседержителя. І так вибудує сюжет, що у кінці позитивний персонаж прийде на допомогу скривдженому. Хіба в житті цей закон спрацьовує? Далеко не завжди. Людині, що б’ється, як рибка об лід, може ніхто й не подати руки допомоги.
Наразі вельми популярні психологічного спрямування книжки. На Петрівці можна купити роботувідомого психолога з тестами, які покликані допомогти людині заспокоїтися, знайти у побуті точку опори й стати успішною. Молоді люди користуються цими порадами, прагнуть згідно з ними жити. Але біда в тому, що автори-психологи живуть за кордоном. Вони успішні, заможні, а країни, де постійно мешкають, цивілізовані. Там суди захищають інтереси ображених, там не смітять на вулиці, а на зупинці не палять цигарок.
То де шукати сердезі пораду?
Розумні  підказують: вивчай чужий досвід. Будь уважним, допитливим. Радься зі старшою, навіть старою людиною, яку поважаєш.
Отже, не слід відриватися від життя, ідеалізути його. Сприймаймо його таким, яким є. Треба радитися з батьками, використовувати досвід, набутий своїм родом.
Закінчу нотатку, як і почала, – прислів’ям. Його склали наші мудрі предки (гадаю, скіфи):
«На курган зійдеш – легко дихаєш, із старим говориш – розумне почуєш».