Мотька, матрона, Мотрона...

– Ну й мотька же ти, – в дитинстві чула не раз зневажливу характеристику своєї парсуни.
– Ти – матрона. Ніколи не забувай про це. Веди себе гідно, – повчав мене чоловік.
То хто вони «мотьки» і «матрони»? Позитивні чи негативні персонажі? Що спільного між ними?
У Словнику слів іншомовного походження цих слів не знайшла. Хіба що першу частину складних слів «мото-» мовознавці тлумачать як похідну від латинського «moto» – «безперервно рухаю». Вона присутня в словах «моторний», «моторизований». Словник власних імен людей пов’язує ім’я Мотрона з лат. «matrona», що означає «поважна заміжня жінка». На мій погляд, слово «Мотрона» перегукується з латинським «mater» та німецьким «die Mutter», що в перекладі «мати».
Найдавнішим образом поважної жінки вважається богиня Деметра. У Стародавній Греції Деметра уособлювала родючість, бо своєю владою всесильна богиня примушувала землю продукувати плоди. Деметра – милостива і балагодатна богиня. Турбувалася про злаки, головного харчу людини, піклувалася про простий люд, покращення умов його праці та побуту. Навчила людей орати землю, засівати поля. Виступала покровителькою шлюбів і загалом законних установ, які стояли на сторожі спокійного і осілого буття народу. У мистецтві Деметра зображена величавою жінкою з тихими і м’якими рисами. На ній довгий вільний одяг, голову вінчає вінок із колосків. У руках тримає мак із пучком колосків. Її атрибути – корзина, наповнена плодами, і свиня, як емблема родючості.
У Стародавньому Римі матронами називали вільнонароджених жінок, які користувалися бездоганною репутацією і належали до вищого стану. Матрони перебували під протекцією чоловіка, як глави сім’ї. У коло занять матрон входило належне виховання дітей, піклування про рідних, ведення домашнього господарства. Однак матрони нехтували політичною та державною діяльністю.
Кажуть, що саме від слова «матрона» утворилося християнське жіноче ім’я Мотрона. Воно досить поширене в Україні, принаймні в ХІХ столітті. До такого висновку спонукують імена моїх знайомих землячок, щоправда, за віком вони відійшли в кращі світи. Мені відомі й героїні народної творчості та художніх творів, написаних у позаминулому столітті, котрих називали Мотронами. Цікаво, що на папері відбито як офіційне ймення особи, так і його варіанти.
«І чого таки ви, Мотроно Семенівно, через кухню йшли?» (О. Пчілка);
«Добридень вам, Мотре! А куди йдете?» (М. Коцюбинський);
«Олексій спитав: – Мотронко, чи не пішла б ти зо мною у танець?» (П. Куліш);
«Шельменко: Потурайте, Мотросю, – не знаю, як вас по батюшці, – що ми, служиві, вам, будучи, говоримо!» (Г. Квітка-Основ’яненко);
«Молодая Мотруненька на посазі сиділа» (Народна пісня);
«В його дочки Мотрушечки на голові стрічка» (Народна пісня);
«Андрій: Що з тобою, Мотю? Невже усе, що було між нами, так швидко забулося?» (В. Дрозд)
Читач, звичайно, звернув увагу на те, що в наведених прикладах всі Мотрони-героїні є позитивними.
Нині ім’я Мотрона серед маловживаних. Не дивно, що значення його забулось і з розряду власних імен потрапило в прозивний. Зазвичай, мотьками називають дурненьких, пустих дівчат. І дуже прикро. Адже замість теплих і пестливих назв (приміром, голубонько, квіточко, сестричко) поза очі до імені жіночої статі додають зневажливу частку -ка.
У наш час відроджуються стародавні імена. Але ім’я Мотрона не активне. Дівчат і молодих жінок з цим ім’ям подибуємо хіба що серед українців, котрі мешкають на Американському континенті.
Якось потрапила на очі репродукція «Матрони» (на жаль, не запам’ятала прізвища художника. Прошу, підкажіть...) Та картина й зараз немовбито перед очима: Група жінок. Всі, як одна, в довгому червоному вбрані та в широкополих капелюхах. Вони також червоного кольору. Поважні пані, богині. Спокійні, мудрі, розважливі, самодостатні. Як тут не взмолитись: гречне товариство, прийми в своє коло й мене, нерозумну Лідію.
27 вересня
Чому розглагольствую про Мотрону, і загалом про матрон?
Просто згадала свою бабку Мотю, просту сільську жінку.
Мотрона Андріївна, у дівоцтві Голота, знайдена в капусті 1901 року. У шлюбі з Тимофієм Павловичем Гулько народила дванадцятеро дітей і прожила в парі до глибокої старості. Зібрала і провела чоловіка до пращурів. Восени 1978 року потьопала за ним слідом.
У гореносні 30-ті в хаті моєї бабки купа дітей. Пилипку (в майбутньому моєму батькові) 7 років. Діти ледве переставляють опухлі від голоду ноги. І лише завдячуючи невтомній енергії матінки, всі дітки вижили. Моя бабка, від природи кмітлива та моторна, ходила по родичах та сусідах і збирала речі, які користувалися у містян попитом: хустки, вишиті сорочки, рушники, рядна. Їх можна було продати чи обміняти на харчі. Обвішана торбами та з мішками молода жінка добиралася потягом до міста. Не раз бувала у Москві.
Уявляю собі, як-то діти виглядали з дороги любу матінку. Чекала Мотруненьку вся наша вулиця. Ще б не чекала? Привозила, сердешна, в торбах і мішках крупи, сухарі.
У Чорній книзі Миколаївської області по вулиці Горького не зафіксовано жодного випадку смерті від голоду. У цьому щасливому факті вбачаю і пряму заслуга своєї бабки Моті.

От вам і Мотрона. Поважна, моторна заміжня жінка.