Олігархи

Чи працюють нині санаторії? Подейкують, що держава вливає кошти в деякі здравниці – там проходять реабілітацію солдати з АТО.
У кінці минулого року мені поталанило отримати путівку в санаторій імені Максима Горького, що в Одесі. Тоді випав великий сніг. Транспортний зв'язок із містом на кілька днів зник. Під вагою снігу обірвалися дроти. Пропала елекроенергія. Проте в санаторії не голодували: їдальня мала запас хліба та консервів.
Ми допізна гуляли вузькими, пробитими в снігу, стежками і кидали сумні погляди на будинок олігарха, світло в якому (та й у дворі), цілодобово горіло. Одна працівниця, маючи досвід роботи у подібному будинку, розказувала:
– Ви навіть не уявляєте, які вони багаті. Коли народиться в олігарха дитя, то для нього відразу же купляють авто і наймають водія. А пані  міняють обнови, тільки один чи два рази одягнувши. Ні, непотрібного одягу пані не дають жінкам, що в них працюють. Вони просто нівечили дорогі сукні, ножицями їх ріжуть.
Хтось вигукнув
– Це щоб народ не знав, які в них прикиди.
Насправді, ситуація, коли заможні ведуть себе зухвало й тринькають гроші, небезпечна. Не секрет, що прості  українці або ненавидить олігархів, або через крайню скруту впадають у відчай, або байдужіють до всього, що в країні відбувається.
…У 1789 році у Франції відбулася революція. Монархія зазнала цілковитого краху. Такого удару досі не зазнавала жодна із європейських держав. І не могло бути по-іншому. Народ, мов вулкан, давно кипів обуренням проти королівського свавілля. Ображала і зухвала сваволя вищих станів. Цікаво, що Петро І передбачив загибель прекрасної Франції. Ще у 1717 року, коли російський цар відвідав Версаль, то помітив безумну марнотратність французьких багатіїв. Попереджали багатіїв і європейські просвітителі. Так, Монтеск’є писав: становище простого люду нестерпне, тому паразитичний режим повинен упасти. А Жак-Жак Руссо закликав бідноту: «Прокиньтеся! Ваша воля є закон, будьте царями замість рабів!». Проте король Людовік ХV нехтував попередженням просвітлених умів. Відбувся дотепом: «На мій вік вистачить, я старий, а мій онука нехай постережеться!» І що ж? Короля Людовіка ХVІ революціонери ув’язнили в замку Тампль, а потім стратили.

Між Україною і Францією багато спільного. А це м’який клімат, приблизно однакова площа та кількість населення. В економіці двох країн превалює аграрний сектор. Між ними здавна існують політичні та культурні взаємовпливи.

У Парижі доживав віку Нестор Махно (під прізвищем Міхненко), легендарний анархіст з Гуляй Поля. Нещодавно на першому каналі Національного радіо один чоловік інтригував слухачів казковими багатствами Нестора Івановича. А чи той, хто інтригував, коли б володів казковими багатствами, виконував чорну роботу, приміром, працював би кочегаром, як Махно? Чи лежав би він у лікарні для найбідніших, як Махно? Виходить, комусь на руку зводити на голову покійного побрехеньки. Гадаю, бояться батька Махна і мертвого. Бо таки є за що боятися.
У Парижі Нестор Іванович написав мемуари, які побачили світ у трьох книгах (вийшли у 1929 і 1936 – 1937 рр.). У своїй праці Махно невтомно доводить: Україна унікальна. І не лише природними ресурсами. В українському менталітеті живуча нелюбов до пана. (Хіба не так? У нас кожен сам топчеться. Самотужки доглядає тварин, обробляє город, ремонтує будівлі. Не люблять у нас спекулянтів, тих, хто наймає робітників і чужим трудом багатіє. Ось чому в Україні заможні почувають себе не комфортно.)
Називаючи себе анархістом-комуністом, справжнім революціонером, Махно жалкував, що його книги не виходять в Україні, українською мовою. На його думку, культурно український народ крок за кроком йде до повного визначення свого індивідуального єства. І саме з цієї причини його книги на батьківщині були б доречними.
Великий анархіст ратував за народовладдя, що відповідає психології українців та організації їхнього життя. Він мріяв про устрій, коли «вся страна покроется местными совершенно свободными и самостоятельными социально-общественными самоуправлениями тружеников. При посредстве съездов эти самоуправления устанавливают общий порядок взаимоотношений между собой».
А ось про суть політичних партій:
«Политические партии серьезно не задумываются над последствиями своих действий и, увлекаясь сами, увлекают за собой и слепо доверяющие трудовые массы, зачастую в омут такой сумятицы и неопределенности, глубину которого и сами они не в состоянии ни понять, ни разрешить».
Здається, звучить актуально.