До 100-річчя пам’яті Лесі Українки

«Жалібний марш»

Це нотне видання, приурочене дню 27-х роковин смерті Т.Шевченка. Слова належать Лесі Українці; музика – Миколі Лисенку. Закуплено в Москві у Чорби В. Р. Закупівельна ціна 3 рублі. Згідно з актом від 26 листопада 1987 року № 86 переховується у фондах Музею книги і друкарства України під шифром РІ-5884. 1991 року відреставроване. Рік видання, можливо, 1920-й. Місце видання: Київ, видавництво «Дніпросоюз». Надруковано у 7-й рад. друкарні, що на вулиці Велика Житомирська, № 20.

З історії видання.
Як свідчить Ольга Косач-Кривинюк, сестра Лесі Українки, «Жалібний марш» вийшов 1888 року в Києві в нотопечатні І. Чоколова. Літературознавець Семен Шаховський дослідив: «1888 року Микола Віталійович написав фортепіанний жалобний марш пам’яті Шевченка. Композиторові припала думка розкласти марш на хор. Він звернувся до сімнадцятирічної поетеси з проханням написати слова. Після успішного виконання на вечорі спільний утвір було надруковано окремим виданням: «Жалобний марш на хор мішаний в 27 роковини Т. Г. Шевченка, видання музичної бібліотеки Львівського Бояна»
На примірнику, що зберігається у МКДУ, не вказана дата видання. Для висвітлення цього питання довелося вдатися до історії видавництва. Проте в довідниках часів СРСР не знайти даних щодо діяльності названого видавництва. Відсутність інформації можна пояснити відверто національним спрямуванням Дніпросоюзу, що протирічило політиці радянської влади. Потрібну інформацію знайдено лише в Енциклопедії українознавства, виданій Науковим товариством імені Шевченка, де головний редактор Володимир Кубійович. 

З огляду на важкодоступність інформації про «Дніпросоюз» та його значимість в українському духовному розвої, акцентуємо увагу на основних віхах підприємства та складових моментах його діяльності.
Заснований 1917 року в Києві, «Дніпросоюз» (далі – Союз) набув значення центрального союзу кооперативних споживчих союзів. Займався постачанням галантерейної та мануфактурної продукції. Заснував кілька фабрик і друкарню. Відкривав бібліотеки, читальні, організовували театральні гуртки. У кінці 1918 року Союз об’єднав майже 8 тис кооперативів та близько 80 повітових та окружних союзів. Задля організації видавничого процесу в рамках Союзу створено видавництво під такою ж назвою - «Дніпросоюз». Видавцями підготовлені проекти численних книг українських авторів. Стурбовані поголовною безграмотністю співвітчизників, видавали підручники. 1920 року більшовики ліквідовали Союз. Видавництво «Дніпросоюз» продовжувало працювати за кордоном, у Відні.
Отже, примірник «Жалібного маршу» із фондів МКДУ, не є першим виданням твору, а пізнішим.

Давнє писемне джерело, представляючи собою духовну й історичну цінність, варте того, щоб співвітчизники знали про нього якомога більше. Опишу його.
«Жалібний марш...» – брошура, розміри якої 34, 5 х 26 х 0,1 см. Текст з нотами міститься на 6 аркушах, або 12 сторінках. Покриття внакид. Аркуші скріплені бавовняними нитками. Папір однотипний, цупкий.
Обкладинка слугує одночасно й титульним аркушем. На ній бачимо орнаментальний картуш – декоративна прикраса рослинного характеру. Оздобою слугує й мальований шрифт та марка видавництва. Кольори обкладинки бежево-зеленаві. Аркуш з дефектами. Так, на нижньому березі надрив до 1 см. Верхній кутик пошкоджений, а нижній реставрований.
Декором нижньої боковинки обкладинки є рамка. В ній розміщена реклама продукції видавництва. Так, представлені видання творів композиторів: М. Лисенка,. Я. Степового, Р. Глієра, М. Леонтовича, М. Вериківського, П. Гайда, Я. Яциневича, К Стеценка, В. Петрашевського, В. Борецького, П. Козицького, В. Верховинця. Усього 60 творів. Під числом 11 читаємо: «Жалібний марш. На смерть Т. Шевченка. (Мішаний хор)».
Тож переконуємося: «Дніпросоюз» підтримував українських митців і активно позицінував українську музичну культуру.

Треба сказати. що творча спадщина Кобзаря невпинно вабила Миколу Лисенка. Композитору належить понад 80 вокальних творів різних жанрів до творів Шевченка. Музика до «Жалібного маршу» творилася зрілим і визнаним композитором. На ту пору йому виповнилося 46 років. Окрім музики, він плідно займався фольклористичною, музикально-громадською та педагогічною діяльністю. Лисенка знають як автора оперети «Чорноморці» (1872) і «Різдвяної ніч» (1873 – 1882), опери «Утоплена» (1888).
Хіба не дивує, що поважний, визнаний діяч мистецтва звернувся до сімнадцятилітньої поетеси написати слова до вельми відповідального музикального твору.
Цьому знаходимо декілька пояснень.
По-перше, Лисенко народився на Полтавщині, звідки родом мати поетеси, Ольга Петрівна. Пані Ольга схилялася перед талантом композитора. Відомий факт: в лютому 1883 року, залишивши дітей на няню, вона гайнула з Києва до Харкова, на виставу «Різдвяна ніч». Як згодом писала Ольга Петрівна до своєї матері: «Уже столько было почестей Лысенку и Старицкому, что можно долго помнить: венки, бесконечные вызовы, проводы – просто страх! особенно восторженно относилась молодежь – я даже и не ожидала!»
По-друге, Драгоманови, так само, як і Лисенко, були закохані в яскравий національний колорит культури України. Так само, як і він, збирали українські пісні, записували їх. Зважмо й на те, що творчість Лисенка і Олени Пчілки та її доньки Лариси була пройнята демократичними ідеями.
По-третє, з Миколою Лисенком дружив Петро Антонович, батько Лесі Українки. А ця дружба почалася ще тоді, коли хлопці вчилися в Київському університеті.
По-четверте, дружина Миколи Лисенка давала Лесі уроки гри на фортепіанно. Як найближчий друг композитора, вона, звичайно, розповідала йому про Лесю Українку, давала читати її вірші.

Портрет юної Лесі залишила Оксана Михайлівна Старицька-Стешенко. «Коли між нами бувала Леся. то вона завжди притягала до себе увагу й займала центральне місце. В той час вона вже перенесла одну операцію, на лівій руці носила мітенку і ходила з паличкою. Поки Леся сиділа мовчки, зовнішність її не приваблювала, але досить було їй чимсь запалитися, як вона робилася надзвичайно привабливою. Леся мала чудові сірі променисті очі; вони випромінювали з себе таку силу ясного розуму, що все обличчя сяяло внутрішньою красою».
Названий твір складається із 44 рядків. Процитуємо перші й останні.
«Вмер батько наш!
Та й покинув нас!
Ох, і смутний настав час!
Сиротою наша мати зосталась!
Звідки ж тебе виглядати?
Чи по степах, чи по лугах шукати?
Чи сокола послати?
Батечку ж наш!
Та вернись до нас!
Та порадь же ти, батьку, нас,
Як без тебе в світі жити Україні
При лихій годині?»
На лице медитація, пройнята патріотичним пафосом, болем за страждання народу. Твір складено у ключі народних голосінь. Нерівноскладовість віршових рядків, астрофічність (відсутність поділу на строфи), переважання дієслівних рим, застосування постійних епітетів, порівнянь, метафор, фігур свідчать, що молодий автор засвоїв різні художні традиції. Адже вони відбиті в усній словесність. Це знайшло вияв у кобзарській пісні, епіко-ліричні поеми, які виконувалися професійними співцями – кобзарями та лірниками у супроводі гри на бандурі. кобзі, лірі; також у народних думах, породжених подіями визвольної війни ( пісні про смерть козака); синкретичній писемності XVII ст., де визначне місце посідають твори Мелетія Смотрицького. Але якщо в образі Матері давніми письменниками персоніфіковано церкву, то в творі Лесі Українки – Україну.
«Ох і смутний настав час,
Мов на небі місяць ясний згас!
В небі один місяць ясненький,
В світі один батько рідненький,
Наш голубонько сивенький.
жалю ж наш! туга нас дійма –
Кобзаря нема!
То ж по йому плаче-тужить
Україна-ненька
Жалібненько!»

Отже, в силу знань і можливостей автор розказав про брошуру «Жалібний марш» – краплинку в духовній спадщині українського народу.