Мріє, не зрадь!

Відділ науково-просвітницької роботи Музею книги і друкарства України, який маю честь представляти, щороку відмічає Міжнародний день поезії. Він припадає на весну, 20 березня.
На святі цьогоріч верховодив Анатолій Горовий. Поет прийшов не сам: у супроводі шанувальників його таланту і юних поетів. Останніми були учні зі школи-гімназії села Хотів Києво-Святошинського району та студенти з училища дизайну одягу, що в Києві.

 
Пан Анатолій здебільшого відомий по фільму про цілителя Агапіта Печерського, де він зіграв роль славетного святого. До речі, актора нагородили орденом Преподобного Агапіта Печерського. Додам і таку інформацію. Горовий Анатолій Васильович, історик, письменник, педагог, обіймає посаду провідного наукового працівника науково-дослідного відділу музейних програм і проектів Національного історико-культурного заповідника Києво-Печерської Лаври.
Поету вдається щороку видавати збірочку своїх творів. Зазвичай листочки книжки пана Анатолія прикрашають його же ілюстрації. Оформлення книжки, яку автор мені подарував на Святі поезії («Осідлай вітер», Київ, вид-во «Наш час», 2013), приємно здивувало. Ще б пак! Поезії чергувалися з граверними роботами в стилі експресіонізму відомого художника Валерія Франчука.
Завважила й таке: хоча на видання пустили офсетний папір, проте фарба на ілюстраціях лежить рівномірно; друк книжки надзвичайно чіткий. Бажаного ефекту друкарі досягли, напевне, завдяки тому, що використали цупкий папір, гарної якості.

Слава Богу, крилаті роки перенесли Анатолія Васильовича з орбіти «Пророк» на орбіту «Натхнення» (за національним літочисленням туркменського народу). Значить, він мудрий, береже душу від метушні. А ще роздумує над актуальними і вічними питаннями. Вікові надбання чоловіка, звичайно, віддзеркалюються в його творах. Поезія пана Анатолія філософська і, немовби коштовним камінням, пересипана афоризмами і метафорами. Поет ставить питання, а відповідь на них повинен знайти сам читач, напруживши думку. Для прикладу поезія, що відкриває збірку:

Осідлай вітер,
запряжи час.
Із забутих давен
повертається випущена стріла,
і джерело шукає свій виток,
отже, ще не прожите твоє життя.
Вовк завжди ходить по слідам батьків,
проте ти – людина.
То ж за межу,
запрягай вітер.

Коли ми рождаємось знову,
чи згадаємо смужку берега,
від якого колись наш човен відчалив?

Важливо, що Заповідник, як провідна науково-дослідна та культурно-освітня установа України, «приділяє велику увагу проблемі виховання та навчання, розвитку творчого потенціалу та громадської позиції підростаючого покоління». Так записано у Документі НКПІКЗ. А на приземленому, інтимному рівні кожний хлопчик і дівчинка (від 13 до 25 років - орбіта «Підліток» за туркменським літочисленням) потребує підтримки словом, поради старшого друга. Пан Анатолій не просто бачить, він очима серця відчуває негаразди молодих. Ті же негаразди спричинені як недоліками виховання, так і безоглядністю й безвідповідальністю самих хлопчиків і дівчаток. Від природи м’який і тактовний, наш поет делікатно веде з молодими розмову. Не повчає їх, а зацікавлює. Точніше, підводить до правильного вибору, націлює на високі життєві орієнтири.

Доньці Марії
1
Мріяти,
бажати,
прагнути.
Діяти понад можливості
і  володіти світом.
2
Неминучість – безкрилий птах –
обмеженість духу.
Вийти за межі кола – зламати трикутник
відносин – зруйнувати квадрат
усталених норм –
божевілля – народження переможців.
Щаблі формують ходу,
злети – орбіту.
Жити понад, прагнути понад –
нездоланність людини.
Прагнути неможливого – обраних доля.
3
Зі сну зіткані звуки
живуть кольорами.
Поміж загрозою покарань та втрат
і потічком сонячних променів
проживає сутність власного «Я».
На пограниччі – людина,
несхожість
вдих легенями грозового озону.

Надія заперечує страх, отже – відвага.

Вступне слово пана Анатолія було коротким. Запам’яталося таке: невидимі сили, і темні, і світлі, змагаються за душу людини. І зрозуміло – чому. Адже тільки людина, після Господа Бога, здатна творити.
Заключний поетичний акорд збірки «Осідлай вітер»:

Ти,
який за межею,
Ти,
який поза…
На столі
не вистачає чарки,
а за столом –
погляду, слова.
Ми – собором,
не вистачає тебе,
щоб причаститись до дружби.
Повітря не ріжеться
срібним ножем –
не розділити надвоє, натроє
посмішку долі.
Ні чаша вина, ні джерельна водиця
без тебе не освятиться…
Чуєш, ти,
який за межею?

Кожна людина ціль в житті має,
та не завжди її досягає.
Мрії таємні у кожного є,
шанс їх здійснити життя нам дає.
Треба зробити лише один крок,
щоб доторкнутись до ясних зірок.
Крок цей важливий для кожного з нас,
не пропусти для себе цей шанс.
Щоб ти позбувся в майбутнім думок,
щоби зробив один лише крок.
Йди безупинно до свої мети,
щоб у житті свою ціль досягти.

Слухала ритмічні вірші юної співвітчизниці, а перед зором коливався образ Лесі Українку. Білява хвора дівчинка-підліток дивилася через вікно, де квітувала райська яблунька, і мріяла.
У моїй пам’яті камертоном звучали безсмертні слова:

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей…
А тепера я в тебе останню надію вложила.
О, не згасни, ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, а живого життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.

Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє – дарма!
3. VII/. 1905

Мрія Лесі Українки збулася. Сьогодні Україна – вільна незалежна республіка. Незалежність є головною засадою добробуту нації. Звичайно, якщо нація висококультурна і патріотично свідома.