Київська бальнеолікарня, вона же грязєлічебниця

В Новий рік доцільно входити з новими силами. Хтось замовляє молитву за здоров’я (своє та рідненьких), хтось париться у сауні. Я серед тих, які в грудні оздоровлюються в бальнеолікарні.
Цікаво, що Київська міська курортна бальнеолікарня профспілок (далі КБЛ) прийняла перших пацієнтів четвертого числа четвертого місяця року 1984-го. Помітив, читачу, що в даті превалюють четвірки? Нумерологи невтомно доводять: кожне число – то таємний знак. Відгадавши його, дізнаєшся про майбутнє. Не турбуватимемо просвітлених. Самі розкинемо умом: яку долю уготовано підприємству з трьома четвірками? В моєму умі, приміром, мигнули чотири апостоли. Уявила собі й чотири кінцівки людини і крупних тварин. А ще чотири ніжки столу, за яким збирається родина для трапези і спілкування. Виходить, що цифри від самого початку віщували КБЛ стійкість, процвітання і щасливу долю.
Дійсно, лікувально-діагностична база КБЛ постійно розширювалася. Придбавши на роботі недорогу профсоюзну путівку, співвітчизники зі задоволенням поправляли в столиці своє дорогоцінне здоров’я. Важить і місце розташування бальнеолікарні – біля метро. Тобто добиратися зручно, не треба виїжджати за межі міста.
Санаторно-курортне лікування надавалося з використанням понад сотні видів та методів лікування. Тут працювали більше двадцяти лікарів, половина із яких мали вищу категорію, також кандидати медичних наук. В роки незалежності, а саме 2006-го, київська бальнеолікарня стала лауреатом вищої нагороди Міжнародної асоціації ділових кіл «Золотий Меркурій», а в 2007-му серед перших такого роду закладів України, що отримала сертифікат якості Євросоюзу.
...Минаю гамірний ринок. Бадьоро крокую стежкою, що в’ється засніженим парком. Проникаю через дірку в металевій огорожі у просторий двір. Ґречно кланяюсь давнім знайомим.
– Доброго дня, пані Смереки. Які ж бо ви гожі, пухнасті, розкішні. Білим мереживом огорнулись, золотими сережками прикрасились. Файно, їй-бо файно.
Піднімаюся східцями, застеленими килимовою червоною доріжкою. Ось і просторе фойє. Ба, тут нічого за рік не змінилося! Але таким було перше, оманливе враження. За другим – не побачила стіни розкішного винограду вздовж скляної тераси. Здивувала й невелика кількість пацієнтів. Про це сумовито повідала й пара рядів верхнього одягу в гардеробі (по них ковзнула оком мимохіть, коли своє пальто здавала).
Згодом було не до розглядин – закрутилася у колі з влаштування.
Приймальне відділення. Завідувач поліклінічним відділенням. Мій лікар. Діагностичні обстеження (обов’язкове ЕКГ). Знову мій лікар (але інший. Той – перший, чомусь терміново пішов у відпустку). Перші водні процедури.
Серед медперсоналу зустріла знайомих. Помітила, що вони змарніли, втратили енергію в рухах і вогник у очах. Всі скаржилися на велику завантаженість. Я зауважила, що пацієнтів то небагато.
– Бачили би, що тут робилося в серпні, вересні, жовтні. У басейні талапалося по 35 бабусь. Сварилися, кричали одна на одну. У ванному відділенні проймали за зміну по 170 чоловік. Дехто з трудом перекладав ноги. А треба ж людині допомогти…
– Чому пацієнтів зібралося водночас так багато?
– Згідно з програмою міста «Турбота». Повірите, досі не можу прийти до тями. Мене у серпні викликали з відпустки – робітниць не вистачало. Сім місяців не давали зарплату.
– Чому?
– Наша грязєлічебниця заборгувала за електроенергію та воду. А де взяти кошти, щоб борги погасити? Профсоюз мало путівок продає. І «Турбота» ще повністю не розрахувалася за отримані послуги. Тож багато робітників і медиків звільнилися. А нові влаштовуватися не бажають, коли дізнаються, як нам мало платять.
Щодня, немовби на службу, ходжу в бальнеолікарню, то біш грязєліцебницю. Приймаю ванни, плаваю в басейні, відвідую тренажерний зал. Правда, киснево-соляну ванну замінили на хвойну, через відсутність першого продукту. Хотіла обстежитись в барокамері – сказали: не працює.
Надворі мороз 15 градусів, але в лікарні не холодно. Батареї такою мірою нагріті, що руку не прикладеш. Але через старі віконні рами та балконні двері багато тепла вивітрюється. Плями на стінах і тріщини теж волають: пора робити капітальний ремонт. У тренажерному залі зі стелі стікає вода. Відбуваються тим, що підставляють відро.
Одного дня несподівано біля вхідних дверей першого поверху появилися охоронники. Колективу представили нового директора. Охорона – дебелі молоді чоловіки, продовжувала нести службу і наступного дня і після.
– Нам на зарплату в них грошей не вистачає, а на охорону знайдуть, – гомоніли, не звертаючи увагу на пацієнтів, робітниці.
– Чому новий директор їх не відпускає?
– Бо переживає, що інший, хитріший, прийде і скине його.

Чомусь пригадалось, як Олесь Гончар ділив український народ на нехитрих і надто хитрих. Виходячи з Гончаревої класифікації, назву Київську бальнеолікарню оазою для оздоровлення нехитрих громадян. Насамперед тих, на кого сипався чорнобильський пил, за чиєю безголосою згодою проходила прихватизація народного добра, в кого не вистачає коштів, щоб місяць полікувати хворі суглоби грязями в Саках чи Куяльнику.

Наостанок хочу подякувати лікарям: Івану Петровичу і Тетяні Миколаївні, медсестрі Олені Римаренко, бджілкам, що невтомно працюють в інгаляторію, ванному відділенні та з грязелікування, тренажерному залі та басейні, прибиральницям, гардеробниці. Люди добрі! Хай Бог Вседержитель Вам допомагає і Вас укріпляє. Щоб при повному здоров’ї, у добробуті та щасті Ви прожили 2013 рік, і наступні, що прийдуть.

Щиро, Лідія