Таємниця Слова Олександра Маландія

Бібліотека дитячої літератури поповнилася книгою О.Маландія «Таємниця слова», яка схвалена для використання в навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів. Її рецензенти: Г.Ф.Древаль, завідувач сектору початкової освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України та О. Я. Савченко, академік НАПН України.
Книга видана в Києві, УАІД «Рада». Тираж 200 прим. У книзі 64 сторінки. Палітурка – м’який картон. Художник Ніна Денисова. Редактор Петро Шудря.
На звороті титульного аркуша міститься звернення Древаль до дітей: «Вона (книга) допоможе об’єднатись у спільній роботі вашому розуму і серцю. А це дуже важливо – щоб думки і почуття ваші були у злагоді».
Палітурка книги барвиста. На ній зображено сільський будинок в оточенні розлогих дерев; у палісаднику буяють різнокольорові квіти; на східцях, що ведуть до веранди, сидить сухорлявий сивий чоловік у вишиванці; він читає велику книгу. Той, хто знайомий із Маландієм, скаже: це він.
Подумки та в мріях Олександр Миколайович часто бачить себе біля батьківської хати, що на Сумщині. Але сам він до рідного причалу не добереться. У 10-річному віці його наздогнала страшна біда. За 400 метрів від землянки, в якій переховувалася родина Маландія, проходила лінія фронту. Вона увійшла в історію під назвою Курська дуга. Битва, що тривала від 5 липня до 23 серпня 1943 року, завершила корінний перелом в ході війни. 12 липня радянські війська перейшли в контрнаступ, стали громити фашистські угруповання. Сашка було двічі контужено. Завдячуючи здоровому організмові, він здобув середню освіту в школі, після – вищу в Київському університеті ім. Тараса Шевченка. Працював журналістом. Та згодом хвороба проснулась і здужала молодого, з великими творчими задумами, чоловіка. Олександр Миколайович уже втратив лік, скільки років живе безвихідно у міській квартирі. Каже: понад тридцяти. Хворий, самотній, він не перестає творити. Нагадує про себе колишнім друзям, в школи, культурні установи. Музей книги і дукарства України на початку року підготував виставку книг і публікацій О. М. Маландія з нагоди 75-ліття письменника.
Сумну історію повідала не з метою прихилити читача до книги Маландія. Крий Боже! Насправді «Таємниця слова», сповнена багатоголоссям і радісними кольорами природи, звучить гімном життю. Тож складається враження, що книгу писала вповні здорова, щаслива людина.
Прочитайте-но «Перший сніг»:
Півник встав раніше всіх,
Бачить: випав перший сніг.
Скочив півник на ворота:
– Кукуріку! Є робота!
Уставайте прокидати
Стежку до воріт
Від хати!
Надибуємо віршики про Розсадинку, з якої згодом виросте квітка, про пустотливий дощик, який поривався вибігти на покоси, про огірочки, які Оля вдосвіта обсапала. Є вірші-загадки, дві абетки: прихатнього саду та хати-берегині. Автор закликає малят бути уважними до тварин і рослин. Шипшина, приміром, не тільки колючий кущ, у неї «квіт – немов рожевий вогник».
«Вересневий настрій»:
Бува, захочеш на природу...
Щоб там почути крик сови,
Вдихнути пахощ лісовий,
В якому зелен-чаю подих!
А потім на галявці впасти,
Де конюшина золота…
І первоцвіт весни згадать,
І відчувати лісу настрій.
І щоб грудей легке зітхання
Не заглушило звуків тих,
Якими повен ліс… в яких –
Твоє дитяче вчарування!
Леле, скільки десятиліть минуло, коли пан Маландій востаннє виходив «на природу»?
Поетичні твори межують із прозовими, написаними під вагою спогадів.
У «Середзим’ї» розповідається про Шурко-другокласника, про його мандри до школи. Перед хлопчиком «даленіла млиста білина», триверста дорога. Коли валянці застрявали у злежаному снігу, то він падав. «Якось тільки-но звівся, як із-за пагорка хижо зблиснули два вогники». До хлопчика наближаються бродячі пси, голодні лиси. Щурко «відкуплявся» від них полуденком. На великій перерві діти підобідували. Тільки Шурко ковтав слинку. До нього підсіли дівчатка і наполегливо пригостили пиріжками. Вдячний хлопчик розповів їм ранкову пригоду. Смакуючи пиріжками, діти весело сміялися. «Мов і не було зовсім суворого середзим’я, ніяких скрут!»
Або ж оповідання «На щастя, на здоров’я». Насампочатку йдеться про щедрість, привітність нашого народу. Здавна при зустрічах бажають один одному здоров’я. «Найдорожчого!» А коли наступає Новий рік, то засівають зерном, бажаючи добра. Письменник розповідає про Тарасика, товариша дитинства. «Зима стояла, пригадую, сувора, морозяна. Все ж не могла зупинити засівальників. Тоді йшла велика війна. І хоч наближався кінець її, ніхто не знав, чи вернуться додому батьки. Тож Тарасик додавав до звичної в Різдвяно-новорічні свята примовки свої слова:
– І щоб дядько ваші прийшли з фронту живі та здорові.
Скільки вдячності – до сліз – бачили ми після таких побажань в очах жінок!»
Закінчується твір повчанням: «Не втрачайте нагоди добродіяти. Бо все гарне починається з малого. І змалку».
У книжці читаємо й казки. Про те, що Маладій слідує заповітам Франка («не тим цікава казка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду. Говорячи ніби про звірів, вона одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: ...мова... про вас самих з вашою глупотою, з вашим лінивством, з вашою захланністю, з усіма вашими звірячими примхами та забагами»), висновуємо хоча б із «Казки Очеретянки». Равлик Малюк повідав дівчинці Очеретянці про мешканців озера, де володарює старий дужий і мудрий сом Довговус. Поряд із скромними рибками, плаває хитра щука, заздрісна черепаха Ляскуха і пожадливий окунь Товстун, «ласий на чуже добро».
Як заповіт для підростаючого покоління, звучить вірш «Нам жити в країні багатій»:
Земля українська наш скарб –
І хліб, і тепло, і краса.
Глядіти як слід її маємо
Трудом і думками немарними...
Щоб статки велися. Не варто
В сусідів будь-що боргувати.
Бо доли, ліси свої й води
Дарують усе, що завгодно.
Лиш дружні були б ми й завзяті –
Нам жити в країні багатій!
Варті добрих слів також ілюстрації, що прикрашають книгу. Знаючи, які діти уважні до дрібниць, Ніна Денисова головну ідею малюнка подала з буквами, цифрами, бджілками, пташками, котиками тощо. Як зізнався мені пан Маландій, художниця проілюструвала його книгу добродійно.

Книга Олександра Маландія «Таємниця слова» заслуговує бути відзначеною літературною премією ім. Лесі Українки.