Художник за покликанням

Поважний ювілей творчої особи як тиха гавань для корабля після тривалого й виснажливого рейсу. Це щаслива нагода перепочити, похвалитись своїм доробком, прийняти вітання, побажання, щоб згодом, скупаний водами братерської любові, з новими силами, подвійним завзяттям поринути в кохану справу.
Так сталося, що з книгою Рудницького «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл» пов’язане моє входження в Музей книги і друкарства України. Це перша книга, на яку я підготувала уніфікований паспорт. Прониклива мова автора, його ніжна любов до рідної землі, залюбленість у предмет географії, мене тоді приголомшили. Кілька разів прочитала сам підручник. Митцеві судилось жити, діяти за мирних обставин. Але найкращі молоді роки  пройшла за радянської влади, коли законодатєлямі моди були росіяни. Українська мова, скромний одяг, нерівна засмага, отримана на полі чи городі, викликали в зросійщених городян зневагу, глузування. Особливо важко доводилось селянській дитині, котра наперекір перешкодам не бажала залишатись у рідному колгоспі. ПТУ, фабрика, завод, служба в армії – ось щаблі її сходження. Розкриття дарованого небом таланту в “селюка” розтягувалось на багато років і то за сприятливих умов та з Божою допомогою.
Краще послухаємо самого пана Гончаренка:
“Стати художником мріяв з дитинства. Шлях до цього був не простий. З 15 років заробляв “свій хліб”, здобувши потрібні освіту та навики в технічному училищі й працюючи на заводі слюсарем. У 1972 році закінчив графічний факультет Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова. Почав співробітничати з видавництвами. Служив у війську.
Потім, у Києві, із захопленням занурився в ілюстрування книг, особливо для дітей. Неодноразово був нагороджений дипломами на конкурсах оформлення книг.
З 1974 року беру участь у багатьох виставках у країні і за її межами. Роботи зберігаються в різних збірках в Україні і за кордоном: в Польщі, Німеччині, Австрії, Іспанії, Норвегії, Данії, Швеції, Ізраїлю, США, Японії. Від 1984 року член Національної спілки художників.”

Престижним місцем для проведення ювілейної виставки своїх картин Володимир Тарасович обрав Музей книги і друкарства України, що в Києві. У двох просторих залах (на стінах та у вітринах) розмістили сто художніх робіт, виконаних художником упродовж останніх трьох років.
“Шалене буйство кольорів і водоспад сюжетів” – ділився своїми враженнями Дмитро Могильний, товариш пана Гончаренка, мариніст.
Працює Гончаренко в модерному стилі, називаючи свій метод творення – інтуїтивно-емоційним. Саме на такому полі йому комфортно, є змога легко, нестримно виразити своє ставлення до тих чи інших подій, людей, явищ. Цікавиться досягненнями сучасного світового образотворчого мистецтва, що, безперечно, знаходить вияв у його творах.
Серед живописних робіт, написаних олійними фарбами, примітні “Сліпці”, “Чорнобильська мадонна”, “Камінь кинуто”. Розгонисті мазки, великі наближені до глядача форми, кольорові плями добре передають круговерть природи, настрій художника, його громадянську позицію, переживання. Гончаренка надзвичайно вабить рух. Динаміка лету, бігу, плавання, просто якісь порухи чи переміщення присутні й на картинах, де за сюжетом мав би владарювати спокій, наприклад “Сім’я”, “Чекання”. Складається враження, що художник заповзявся дослідити технологію руху в різних його іпостасях. На таку думку наводять і назви робіт: “Абстрагування руху”, “Стрибок”, “У русі”, “Переліт”, “Енергетичний згусток”, “Йдуть”, “Танцюючі”, “Королева стихій”, “Волаючий”, “Вигнання”, “Втеча”, “Розкриленість”, “Крик”, “Стремління”.
Жаль, що експонується мало портретів. Зокрема, це мальовані пастеллю “Пророк”, “Батьки” і “Автопортрет”. Художнику вдається малярськими засобами передати не тільки подібність зображуваного, а й вникнути в його психологічний стан, характер, нахили, тобто розкрити глядачам внутрішній світ, що в портреті найцінніше.
Представлено також низку графічних робіт, мальованих переважно вугіллям чи білою пастеллю. “Хотілось би читати книги з вашими ілюстраціями”, – знаходимо у Книзі відгуків. Малюнки еротичні, зображення фігур розкуте, скульптурно-об’ємне. Саме в графіці, певне, митець найкраще реалізовує своє бачення місії художника: упорядковувати оточуючий людину хаос на полотні за допомогою ліній, плям, кольору, фактури тощо.
Поряд із позитивними відгуками лунали й стримані на похвалу, навіть критичні. Знайомі та друзі дивувались: життєлюб Гончаренко показує наше буття в кольорі досить похмурому. Дехто гомонів: графічні малюнки, такі як “Лот та його доньки”, “Сусанна і старці”, “Лєда”, “Під оком орла”, перенасичені оголеними; вони надто відверті. Інші жалілися на почуття тривоги і страху, які їх непокоїли під час споглядать творів Гончаренка.
“Бути художником – це велике щастя. Адже маєш можливість не тільки існувати, а й творити – відтворювати свої враження, думки, відношення до подій, до людей, словом, стаєш сотворителем цього світу”, – ділився своєю радістю ювіляр.
Музей книги і друкарства України поздоровляє Володимира Тарасовича з ювілеєм, бажає щастя, здоров’я, творчого довголіття та достойного визнання. Серпень 2007 року.